English      Русский

Обкладинка книги Л.Н.Дашевського,К.О.Шкабари "Як це починалося"

"Як це починалося"
Лев Дашевський,
Катерина Шкабара

(Спогади про створення першої вiтчизняної електронної обчислювальної машини - "МЭСМ"). Москва, "Знание", 1981

ЗМIСТ

Передмова

Вступ

Першi кроки

Разробка структурної схеми i елементiв

Монтаж i налагодження вузлiв

Комплексне налагодження i здача в експлуатацiю

Експлуатацiя "МЭСМ" i пiдготовка до створення керуючої ЕОМ "Киев"

Лiтература

ПЕРЕДМОВА

Безсумнiвно, що для розвитку сучасної науки, так само як i для прогресу всього народного господарства, величезне значення має досконала обчислювальна технiка. На неї тепер покладено виконання найскладнiших обчислювальних робiт, вкрай необхiдних для нормального функцiонування економiки, управлiння виробництвом, проектування нових технiчних систем, автоматизацiя експерименту, а також вирiшення безлiчi рiзних i до того ж дуже важливих логiчних проблем. Обчислювальна технiка перетворилася на один з основних елементiв всього науково-технiчного прогресу. Вона стимулювала прогрес самої математичної науки, викликавши до життя ряд нових математичних дисциплiн i запропонувавши новий метод наукового i прикладного дослiдження - моделювання процесiв на ЕОМ.

Сказане, є достатньою пiдставою для того, щоб не забувати iмена тих, хто прокладав першу стежку через невiдоме й створив першу електронну обчислювальну машину не тiльки в нашiй країнi, але i в Європi. Дуже важливо зберегти спогади тих, хто своєю працею допомагав перетворити iдею машини в дiючу технiчну систему. Їм доводилося долати величезнi труднощi, якi завжди супроводжують першопрохiдцiв. До того ж, цi труднощi були багаторазово збiльшенi тим, що країна була розорена Великою Вiтчизняною вiйною, яка щойно закiнчилася, i з великими труднощами могла надати лише самi мiнiмальнi умови для роботи.

Дана брошура написана двома соратниками Героя Соцiалiстичної Працi, академiка Сергiя Олексiйовича Лебедєва (1902-1974) Л.Н.Дашевським i К.О.Шкабара. На їх плечi лягли не тiльки свої безпосереднi обов'язки по лабораторiї, а й органiзацiйнi турботи, пов'язанi з проектуванням i побудовою машини.

Лев Наумович Дашевський в той час займав посаду заступника завiдувача лабораторiєю, очолюваної С.О.Лебедєвим. У 1946 р. вiн повернувся до Києва пiсля демобiлiзацiї з армiї, де був начальником радiовузлiв спочатку на Сталiнградському, а потiм на Пiвденному i четвертому Українському фронтах. Вiдразу ж пiсля повернення до Києва вiн був прийнятий на роботу в лабораторiю Лебедєва, а через рiк захистив кандидатську дисертацiю.

Катерина Олексiївна Шкабара була парторгом лабораторiї i придiляла велику увагу органiзацiї колективу, який, не рахуючись з часом, виконував титанiчну роботу по створенню "МЭСМ". Пiд час вiйни К.О.Шкабара була начальником лабораторiї автоматичних пристроїв на одному з уральських заводiв боєприпасiв. В кiнцi 1944 р. вона повернулася до Києва, вступила до аспiрантури АН УРСР i навеснi 1948 р. успiшно захистила кандидатську дисертацiю. Її керiвником був С.О.Лебедєв. Зрозумiло, що Сергiй Олексiйович, знаючи i цiнуючи наукову захопленiсть та iнiцiативу Катерини Олексiївни, вiдразу пiсля захисту запросив її в свою лабораторiю в якостi наукового спiвробiтника.

Безсумнiвно, що Л.Н.Дашевський i К.О.Шкабара були найближчими помiчниками С.О.Лебедєва, на яких вiн мiг спертися у всiх справах, i дiйсно спирався. Я щасливий, що пiзнiше, вже пiсля вiд'їзду С.О.Лебедєва в Москву, менi довелося керувати створеним ним колективом, дуже дружним i працездатним. Тодi я, зокрема, переконався в вiдмiнних дiлових якостях, науковiй iнiцiативi i безкорисливостi обох сподвижникiв С.О.Лебедєва - Л.Н.Дашевського i К.О.Шкабари. Саме їх безвiдмовної допомоги в значнiй мiрi зобов'язаний своїм створенням (з невеликої за чисельнiстю лабораторiї обчислювальної технiки) Обчислювальний центр АН УРСР (тепер Iнститут кiбернетики АН УРСР).

Коли С.О.Лебедєв взявся за створення електронної обчислювальної машини, вiн, як нiхто краще, знав, що народне господарство Батькiвщини вiдчуває величезну потребу в виконаннi великого обсягу трудомiстких достовiрних розрахункiв. I ще вiн знав, що в своїй роботi колектив може розраховувати тiльки на свої знання i свiй досвiд. Адже тодi були лише найзагальнiшi вiдомостi про те, що подiбна машина вже побудована в США. Однак принципи її дiї та технiчна розробка були повнiстю засекреченi. Уже в ту пору уряд США вiдносив електроннi обчислювальнi машини до категорiї стратегiчних пристроїв. Все доводилося робити самостiйно в умовах крайньої нестачi матерiалiв i приладiв. I якщо машина була створена i притому в дуже короткий термiн, то це, вдалося зробити тiльки завдяки самовiдданостi, ентузiазму та безсумнiвної талановитостi членiв створеного Лебедєвим колективу лабораторiї.

Створення "МЭСМ" - славна сторiнка iсторiї радянської науки. З неї почався бурхливий розвиток обчислювальної, керуючої та iнформацiйної технiки в Радянському Союзi. I знайомство з нею викличе безсумнiвний iнтерес радянських читачiв, особливо молодi. На таких фактах iсторiї молодь вчиться творчостi, дiзнається, що для створення нового потрiбно мати, не тiльки свiжу iдею, але i справжнiй ентузiазм, що дозволяє з захопленням виконувати величезну кiлькiсть чорнової роботи, долати масу труднощiв теоретичного, експериментального i органiзацiйного плану.

Батькiвщина високо оцiнила цю працю. С.О.Лебедєву була присуджена Ленiнська премiя, а на засiданнi Президiї АН Української РСР вiд 7 сiчня 1977 р., присвяченому 25-рiчному ювiлею першої вiтчизняної ЕОМ - "МЭСМ", Президiя АН УРСР та Республiканський комiтет профспiлки працiвникiв освiти, вищої школи i наукових установ нагородили почесними грамотами 11 основних учасникiв розробки i створення "МЭСМ" (А.Л.Гладиш, Л.Н.Дашевський, З.С.Зорiна-Рапота, В.В.Крайницький, I.П.Окулова, Р.Г.Офенгенден, С.Б.Погребинський, С.Б.Розенцвайг, А.Г.Семеновський, К.О.Шкабара, М.Д.Шулейко).

На початку розробка ЕОМ проходила практично без участi математикiв. Тепер це вже пройдений етап. Досвiд, який накопичили всi країни, переконливо показує, що ця робота повинна здiйснюватися спiльно iнженерами i математиками, оскiльки ЕОМ є не тiльки технiчним спорудженням, а й логiчним, яке повинно вирiшувати математичнi та логiчнi задачi. Але хто краще математикiв знає, якi операцiї, як часто доводиться використовувати при вирiшеннi рiзноманiтних класiв задач.

"МЭСМ" була за сучасними уявленнями дуже "повiльною" i дуже громiздкою машиною. Сучаснi машини компактнiше i одночасно продуктивнiше "МЭСМ" в десятки тисяч разiв. Але "МЭСМ" була першою машиною в Європi, i з неї пiшло вiтчизняне виробництво ЕОМ. I хоча при сучасних деталях i елементах ЕОМ з можливостями "МЭСМ" можна вмiстити в чотири сiрникових коробка, її створення не втрачає свого принципового значення.

"МЭСМ" була першим поштовхом для ряду конструкторiв, якi почали працювати i в деяких вiдмiнних вiд С.О.Лебедєва напрямках. За короткий термiн були створенi iншi моделi ЕОМ - "Стрела", "Урал" та iн. В Союзi почали з'являтися колективи талановитих розробникiв ЕОМ i майже вiдразу велися пошуки по використанню ЕОМ для управлiння виробничими процесами та вирiшення iнших важливих завдань, з ними пов'язаних. Але це далеко не все. Саме з "МЭСМ" почалася успiшна робота з програмування обчислювальних i логiчних задач для ЕОМ. В унiверситетах стали готувати фахiвцiв за новою математичною спецiальностю - програмування. Приблизно за 30 рокiв iснування ЕОМ в нашiй країнi пiдготовлено тисячi фахiвцiв з експлуатацiї ЕОМ та пiдготовцi завдань для їх вирiшення на ЕОМ. Країна покрилася мережею потужних обчислювальних центрiв, що забезпечують народному господарству i науцi виконання колосального за обсягом кiлькостi обчислювальних робiт. ЕОМ використовуються для управлiння швидкоплинучими виробничими процесами, для обробки iнформацiї, одержуваної з супутникiв, вирiшують задачi фiзики, космонавтики та багато iнших. ЕОМ зробилися невiд'ємною складовою частиною науково-технiчного прогресу.

Я iз задоволенням прочитав рукопис цiєї брошури не тiльки тому, що вона жваво написана, але й тому, що перед моїми очима знову пройшла яскрава картина боротьби за створення радянської електронної обчислювальної технiки. Я нiби знову опинився в колi дiяльного i працездатного колективу колишньої лабораторiї С.О.Лебедєва. В пам'ятi пройшли цiкавi роки спiльної роботи вже з використання та розвитку принципiв, закладених в "МЭСМ", для iнших задач.

Б.ГНЄДЕНКО

ВСТУП

В кiнцi 1981 р. виповнюється 30 рокiв вiдтодi, як була створена i прийнята в експлуатацiю перша вiтчизняна мала електронна лiчильна машина - "МЭСМ", що поклала початок розвитку обчислювальної технiки в СРСР.

В кiнцi 1947 - початку 1948 р. в Iнститутi електротехнiки Української Академiї наук у Києвi невеликий колектив приступив до створення першої вiтчизняної ЕОМ "МЭСМ" по iдеям i пiд керiвництвом родоначальника вiтчизняної обчислювальної технiки Героя Соцiалiстичної Працi академiка С.О.Лебедєва.

В сiчнi 1977 р. Президiя АН УРСР вiдзначила 25-рiчний ювiлей здачi "МЭСМ" в експлуатацiю урядовiй комiсiї.

Зараз, коли тисячi ЕОМ працюють у всiх галузях нашого народного господарства i науки, коли вони стали повсякденним явищем нашого життя, важко навiть собi уявити, що тiльки 30 рокiв вiддiляють нас вiд того часу, коли їх не iснувало i слова "ЕОМ" не було в нашому лексиконi.

Так само, як без електрики i пара не могла здiйснитися перша промислова революцiя, без електронних обчислювальних машин не могла б настати епоха науково-технiчної революцiї наших днiв.

Важливiсть i необхiднiсть чогось звичного в нашому життi ми вiдчуваємо тiльки тодi, коли втрачаємо його. Зникнення зараз усiх ЕОМ було б подiбно зникнення електроенергiї в великому сучасному мiстi з усiма витiкаючими з цього наслiдками. Подiбнi ситуацiї аж нiяк не уявнi, а цiлком реальнi. 14 липня 1977 р. в Нью-Йорку в результатi аварiї, припинилася подача електроенергiї бiльш нiж на добу. Величезне мiсто з 10-мiльйонним населенням занурилося в морок i зацiпенiння. Зупинилися метро i майже весь транспорт (через вiдсутнiсть вуличного освiтлення та свiтлофорiв), в хмарочосах зупинилися лiфти, перестали працювати водопровiд i каналiзацiя, зупинилися промисловi пiдприємства, в тому числi i тi, що виробляли харчовi продукти для 10 мiльйонiв жителiв, перестали працювати установи, банки, магазини... Це була катастрофа, порiвнянна хiба що зi стихiйним лихом - ураганом або землетрусом.

Перша вiтчизняна ЕОМ - "МЭСМ", створена 30 рокiв тому, була дуже недосконала, так само як свiчка Яблочкова або радiопередавач Попова, але вона поклала початок створенню серiї все бiльш i бiльш досконалих ЕОМ, стала (i тепер це абсолютно ясно) одним з каменiв у фундаментi НТР.

31 травня 1977 р. на будiвлi, де розмiщувався Iнститут електротехнiки АН УРСР, який в 1947-1951 рр. очолював академiк С.О.Лебедєв i де в цi роки пiд його керiвництвом була створена перша вiтчизняна ЕОМ, було вiдкрито меморiальну дошку з таким написом: "В цьому будинку в Iнститутi електротехнiки АН УРСР в 1946-1951 рр. працював видатний вчений, творець першої вiтчизняної електронної обчислювальної машини, Герой Соцiалiстичної Працi академiк Сергiй Олексiйович Лебедєв".

У своїх виступах на засiданнi Президiї АН УРСР 7 сiчня 1977 р. i на вiдкриттi меморiальної дошки, президент АН УРСР академiк Б.Є.Патон говорив, що iм'я С.О.Лебедєва - родоначальника вiтчизняної обчислювальної технiки - по праву стоїть поруч з iменами I.В.Курчатова i С.П.Корольова i що створення в тяжкi повоєннi роки першої оригiнальної вiтчизняної ЕОМ було науковим i трудовим подвигом С.О.Лебедєва i невеликого колективу спiвробiтникiв, якi працювали з ним.

Незадовго до своєї смертi Сергiй Олексiйович Лебедєв приїжджав до Києва. З кiлькома своїми колишнiми спiвробiтниками вiн поїхав в Феофанiю, туди, де понад 20 рокiв тому пiд його керiвництвом створювалася перша вiтчизняна електронна обчислювальна машина "МЭСМ".

Довго стояв вiн мовчки, потiм сказав: "Тут ми починали..."

Сергiй Олексiйович був великим ученим, i наука була його однiєю, але полум'яною пристрастю. Дуже скромний, мовчазний, вiн не любив вихвалянь i гучних слiв на свою адресу. Йому були властивi надзвичайна витриманiсть, тактовнiсть i в той же час увага i доброзичливiсть до людей. Скiлькох вiн пiдтримав, скiльком вiн дав вiрний напрямок на важкому шляху в науку!

Пiд безпристрасною зовнiшнiстю i холоднуватою мовчазнiстю ховалися i "жар холодних чисел", i величезна пристраснiсть захопленостi наукою, i постiйна напруженiсть творчої думки. Повна самозреченiсть i самовiддача тiєї наукової iдеї, якою в цей час вiн був поглинений, були його характерними рисами.

Працювати з Сергiєм Олексiйовичем було не легко: робота з ним вимагала того ж повного зречення вiд усiх звичайних життєвих справ. Сергiй Олексiйович прискорював час, вiн знав, що вiд результатiв нашої роботи залежить майбутнє країни.

Тепер, озираючись назад i згадуючи цi роки роботи з Сергiєм Олексiйовичем, роки створення першої вiтчизняної ЕОМ, ми ще бiльше нiж тодi розумiємо i вiдчуваємо, що, той стан причетностi до великої науки, то вiдчуття пульсу часу i необхiдностi нашої участi в його звершеннях не повториться в нашому життi.

Це була важка, напружена праця. Це була творчiсть. Це було щастя створення нового своїми руками.

Зараз Сергiя Олексiйовича вже немає з нами, немає пiонера вiтчизняної обчислювальної технiки, головного конструктора першої i ряду наступних досконалiших ЕОМ в нашiй країнi. Вiн вже нiколи не зможе розповiсти про те, "звiдки i як пiшла" обчислювальна технiка на землi нашiй.

Наш борг перед вiтчизняною наукою i нашим учителем академiком С.О.Лебедєвим розповiсти про те, як це починалося.

ПЕРШI КРОКИ

Йшли важкi пiслявоєннi роки - 1946, 1947... Ще лежав у руїнах Хрещатик i бiльшiсть прилеглих до нього вулиць. Навiть корiннi кияни губилися серед цих спотворених брил бетону, цегли i металу. Десь тут була вулиця Прорiзна i на розi її "Дитячий свiт". А де перетин Хрещатика i вулицi Ленiна?

В пiдвалах напiвзруйнованих будiвель ще знаходили мiни, якi не розiрвалися. Кияни виходили на суботники з прибирання уламкiв обвалених будiвель. Поет закликав нас: "Мила сетрiнько, любий братику, попрацюємо на Хрещатику".

В цю другу пiслявоєнну весну i приїхав до Києва С.О.Лебедєв, який в 1945 р. був обраний дiйсним членом АН УРСР i став директором Iнституту енергетики АН УРСР (з цього iнституту незабаром видiлився Iнститут електротехнiки - нинiшнiй Iнститут електродинамiки).

Країна залiковувала рани, завданi вiйною, i в цих умовах вкрай зросла потреба народного господарства у виконаннi трудомiстких розрахункiв, якi потрiбно було виконати досить швидко, з високою точнiстю i достовiрнiстю. Особливо це стосувалося потреб атомної i ракетної технiки, що розвививалася. Уже виникали завдання, пов'язанi з розрахунком траєкторiї лiтаючих пiлотних i безпiлотних систем в реальному масштабi часу. Виникали задачi вибору оптимальних конструкцiй серед ряду можливих варiантiв. Цi завдання є одними з найбiльш характерних завдань, що вирiшуються за допомогою швидкодiючих обчислювальних машин i сьогоднi.

Крiм атомної i ракетної технiки, потреба в швидких i точних обчисленнях, а особливо пов'язаних з можливiстю автоматизацiї логiчного вибору найбiльш вдалих варiантiв, шляхiв знаходження оптимальних умов, виникала в областi енергетики, хiмiчної i нафтохiмiчної промисловостi (оптимiзацiя технологiчних режимiв), радiоелектронiки, машинобудування (розрахунки конструкцiй) i в iнших галузях народного господарства.

На час приїзду до Києва С.О.Лебедєв був вже одним з найбiльших фахiвцiв з питань стiйкостi й автоматизацiї електричних систем. Написана ним в 1934 р. спiльно з П.С.Ждановим монографiя "Стiйкiсть паралельної роботи електричних систем" протягом багатьох рокiв була одним з основних пiдручникiв з цього питання.

Керуючи однiєю з лабораторiй Всесоюзного електротехнiчного iнституту, Сергiй Олексiйович займався завданнями дослiдження стiйкостi, для вирiшення яких потрiбно проведення складних i трудомiстких розрахункiв. Неможливiсть швидкого виконання цих розрахункiв стримувала розвиток вiтчизняної енергетики.

В країнi в цей час йшло iнтенсивне вiдновлення зруйнованої вiйною промисловостi, починалося будiвництво великих гiдроелектростанцiй на Волзi i велася пiдготовка до освоєння величезних енергетичних можливостей сибiрських рiчок. Виникала необхiднiсть передачi великих потужностей на значнi вiдстанi. В цих умовах питання пiдвищення стiйкостi паралельної роботи електричних систем набували найважливiше народногосподарське значення.

Крiм вирiшення задач стiйкостi енергосистем, С.О.Лебедєву доводилося вирiшувати i ряд завдань, пов'язаних з електронною автоматикою, яка використовувалась в промисловостi та обороннiй технiцi, у тому числi iз створенням перших в країнi електронних регуляторiв та iншої апаратури.

Безперервно стикаючись у своїй науковiй дiяльностi з утрудненнями, пов'язаними з неможливiстю виконання громiздких розрахункiв, Сергiй Олексiйович, будучи прекрасно ерудованим вченим, вiддавав собi звiт в тому, що для успiшного вирiшення вкрай важливих завдань народного господарства i оборони, необхiдне створення нової обчислювальної технiки, заснованої на застосуваннi швидкодiючої електронної апаратури в поєднаннi з програмним управлiнням. Одним з перших вiн оцiнив всю важливiсть створення електронних обчислювальних машин.

Цими ж питаннями цiкавилися в роки вiйни i американськi вченi, якi за замовленнями вiйськово-морського флоту США для вирiшення деяких оперативних завдань берегової оборони (наприклад, завдання зустрiчi снаряда, що летить i рухомого корабля) в 1945 р. розробили в Пенсильванському унiверситетi i ввели в дiю на Абердинському балiстичному полiгонi першу в свiтi електронну обчислювальну машину з фiксованими програмами ЕНIАК, яка спочатку була використана для розрахункiв траєкторiй польоту снарядiв берегової артилерiї, а згодом i для вирiшення iнших завдань.

Єдина публiкацiя про цю машину була розмiщена у виданнi Пенсiльванського унiверситету автором ЕНIАК Д.П.Еккертом. У 1947 р. в Радянському Союзi з'явився американський журнал зi статтями Г.Айкена та Г.Гольдштейна з описом деяких принципiв побудови ЕОМ. Однак цi описи були вельми туманнi, без приведення достатнього конкретного матерiалу.

Таким чином, створення першої вiтчизняної ЕОМ потрiбно було починати буквально з нуля.

Слiд дивуватися тiй мужностi i науковiй безстрашностi Сергiя Олексiйовича, який в 45 рокiв, будучи вже вiдомим вченим, вирiшив повнiстю переключитися на зовсiм нову область науки. Потрiбно дивуватися тiй науковiй i громадянськiй вiдповiдальностi та чуйностi, з якою вiн безпомилково визначив величезну важливiсть i необхiднiсть термiнового створення ЕОМ в нашiй країнi, вiдсутнiсть яких вже гальмувало розвиток надзвичайно важливих фундаментальних дослiджень, що одержали надалi широкий розвиток.

У перiод пiдготовки до створення першої вiтчизняної ЕОМ - "МЭСМ", з метою ознайомлення з iснуючими на той час обчислювальними (неелектронними) машинами, а також для вироблення рекомендацiй за основними технiчними та математичним характеристикам нової розроблюваної машини в Iнститутi електротехнiки був органiзований семiнар, до участi в якому С.О.Лебедєв залучив, крiм своїх безпосереднiх помiчникiв, багатьох видних учених - математикiв i фiзикiв. Зокрема, цей семiнар вiдвiдували академiк АН СРСР М.О.Лаврентьєв, академiки АН УРСР Б.В.Гнєденко i А.Ю.Iшлiнський, член-кореспондент АН УРСР А.А.Харкевич та iншi. Вiд Iнституту електротехнiки в семiнарi брали участь: Л.Н.Дашевський, В.В.Крайницький, З.Л.Рабiнович, I.П.Окулова, К.О.Шкабара та iншi.

На семiнарi було заслухано цикл лекцiй I.Б.Погребисского про лiчильно-аналiтичнi i релейнi обчислювальнi машини, якi на той час випускалися в Радянському Союзi i за кордоном, повiдомлення А.А.Харкевича про розвиток систем магнiтного запису. Математики iнформували семiнар про характер завдань, якi повиннi були вирiшуватися на електронних обчислювальних машинах. Були пiдданi додатковому розгляду питання структурної схеми машини та її основних технiчних характеристик.

Головними питаннями, що обговорювалися були: 1. Форма подання чисел в машинi (з плаваючою або фiксованою комою). 2. Кiлькiсть двiйкових розрядiв. 3. Система команд i склад операцiй. Iншi питання, пов'язанi з технiчними характеристиками, вирiшувалися в процесi розробки машини з урахуванням реальних можливостей та рiвня вiтчизняної промисловостi, що випускає радiодеталi, якi, природно, не були призначенi для роботи в ЕОМ.

1. Подання числа з "плаваючою комою" (тобто так, як це зазвичай робиться при ручному рахунку, коли кома, що вiдокремлює цiлу частину числа вiд дробової, може розташовуватися мiж будь-якими розрядами) бiльш зручно i не вимагає введення спецiальних масштабiв, однак машина при цьому ускладнюється приблизно на 20-30%. Якщо кому фiксувати перед яким-небудь розрядом (найчастiше перед старшим), то всi числа, з якими оперує машина, знаходитимуться в дiапазонi вiд -1 до +1, тобто будуть правильними дробами, i для надання їм iстинного значення потрiбне застосування масштабiв; при цьому конструктивна частина машини iстотно спрощується. В результатi тривалого i вельми гострого обговорення цього питання на семiнарi було прийнято рiшення проектувати машину, яка буде оперувати числами, якi мають кому, розташовану перед старшим розрядом, тобто простiшу, що iстотно скорочувало термiни розробки. Крiм того, в той час було доцiльно в цiлях збiльшення надiйностi ускладнювати програми i прагнути до можливого спрощення схем. Слiд при цьому нагадати, що тодi ще не було напiвпровiдникових приладiв та всi схеми збиралися на радiолампах, надiйнiсть яких була у багато разiв менше, нiж у теперiшнiх транзисторiв i тим бiльше у iнтегральних мiкросхем. Тому зменшення кiлькостi елементiв iстотно збiльшувало надiйнiсть машини. Цi мiркування в той час були вирiшальними при виборi форми подання чисел в машинi.

2. Питання про систему числення (десяткова або двiйкова) не дебатувалося. Всiм було очевидно, що для електронних обчислювальних машин, де розряд числа просто представляється одним з двох стiйких станiв тригера, двiйкова система є єдино прийнятною. Iншi системи, у тому числi десяткова, вимагають для представлення одного розряду значно бiльше апаратури, i виконання арифметичних операцiй iстотно ускладнюється. Питання про кiлькiсть розрядiв викликало особливо багато питань i сумнiвiв. Тi, хто пропонував вирiшувати завдання, що вимагають пiдвищеної точностi обчислень, пропонували збiльшити кiлькiсть розрядiв. Iншi стверджували, що для першої машини можна обмежитися i 12 двiйковими розрядами. Зрештою довелося дiзнатися думки певного числа фахiвцiв, пiсля чого, обробивши їх статистично, вибрати найкраще рiшення. Таким чином, прийшли до рiшення будувати машину на 17 двiйкових розрядах (включаючи розряд для знака числа), а якщо знадобиться, то додати кiлька розрядiв, коли машина почне працювати, заздалегiдь передбачивши в конструкцiї таку можливiсть.

Як з'ясувалося невдовзi (в 1950 роцi), кiлькiсть розрядiв виявилася недостатньою i за обгрунтованим наполяганням академiка АН УРСР Б.В.Гнєденко, математикiв С.Г.Крейна i С.А.Авраменко i балiстикiв кiлькiсть розрядiв машини було збiльшено до 21-го (включаючи знак), у зв'язку з чим точнiсть обчислень значно зросла, це дозволило складати таблицi i вирiшувати досить складнi завдання зовнiшньої балiстики.

3. З цього питання особливих розбiжностей у думках не було. Всi погодилися на природнiй i найбiльш доступнiй для розумiння i освоєння триадреснiй системi команд, яка, однак, на даний час не визнається найкращою, хоча згодом i створювалися великi триадреснi машини поряд з дво- i одноадресними (наприклад, БЕСМ, М-20, М-220 - триадреснi машини).

В триадресних машинах команда (за iншою термiнологiєю - iнструкцiя) складається з коду операцiї, яку потрiбно виконати (наприклад, скласти, помножити i т.i.), адреси (тобто мiсця розташування в пристрої пам'ятi) першого числа (наприклад, першого доданка, множеного, дiленого i т.i.), другого числа (другого доданка, множника, дiльника i т.i.), а також адреси (номера) осередка запам'ятовуючого пристрою, куди необхiдно направити результати обчислень.

Саме така система команд була прийнята в машинi "МЭСМ". До складу операцiй, виконуваних машиною, були включенi ряд арифметичних (додавання, вiднiмання, множення, дiлення, додавання i вiднiмання модулiв чисел, тобто без урахування їх знака), деякi логiчнi (наприклад, порiвняння чисел з урахуванням i без урахування їх знака) та операцiї управлiння (умовнi та безумовнi переходи, що вимагаються для автоматизацiї виконання програм, операцiй вводу, виводу та звернення до зовнiшнiх запам'ятовуючим пристроям) та iншi - всього 13 рiзних операцiй.

В процесi розробки i при експлуатацiї деякi операцiї були модернiзованi i, крiм того, доданi ще двi. Новi та модернiзованi операцiї вводилися в основному шляхом розмiщення ознак в невикористовуваних розрядах iснуючих команд.

В кiнцi 1947 р. в Iнститутi електротехнiки АН УРСР постановою Президiї АН була створена лабораторiя № 1 (спецмоделювання та обчислювальної технiки), яку очолив С.О.Лебедєв. З властивим йому талантом ученого-органiзатора вiн почав комплектувати штат лабораторiї. Фахiвцiв з електронної обчислювальної технiки тодi ще не було. Вибiр Сергiєм Олексiйовичем своїх основних помiчникiв визначався їх науково-технiчною квалiфiкацiєю, попереднiм досвiдом роботи в галузi електронної технiки i змiстом наукових робiт (дисертацiй). Спочатку штат лабораторiї складався всього з 9-10 чоловiк. З них було тiльки два кандидати наук, зовсiм недавно закiнчили аспiрантуру i захистили дисертацiї.

Зараз навiть важко уявити собi тi умови, в яких проходили заняття аспiрантiв АН УРСР взимку 1944-1945 рр. В неопалюваному i вельми малолюдному примiщеннi Президiї АН на Володимирськiй, 54 в порожньому конференц-залi в пальто, рукавичках, валянках або чоботях сидiли за столом президiї всi нечисленнi (здається, на всю Академiю наук було їх тодi чоловiк 20-25) аспiранти, намагаючись зiгрiтися енергiйними вправами у вживаннi контiнiуса в англiйськiй мовi або випутуючись з плюсквамперфетiв нiмецької.

Над електронними схемами своїх дисертацiй ми працювали в лабораторiї А.Н.Мiляха, який тодi займався своєю докторською дисертацiєю. Там нам вiдвели два лабораторних столи, дали невелику кiлькiсть резисторiв i конденсаторiв, декiлька радiоелектронних ламп i вимiрювальних приладiв. Вимiрювальна апаратура тодi була на вагу золота, i осцилографами ЕО-4, якi зараз здаються копалинами iхтiозаврiв або звичайними дротяними реостатами, доводилося користуватися по черзi.

Сергiй Олексiйович був суворим керiвником, зрiдка вiн пiдходив до робочого столу з зiбраною схемою, сiдав поруч на високий табурет, дивився на прилади, перегортав журнал записiв i мовчки курив. Часом схема вперто не хотiла стабiлiзуватися i правильно працювати, що було дуже прикро для її автора. Але на всi питання вiн спокiйно вiдповiдав: "Подумайте ще самi над цим". Iнодi вiн говорив: "Спробуйте збiльшити iнерцiйнiсть цiєї ланки" - i йшов.

Крiм двох "зi ступенем" товаришiв, iншi спiвробiтники лабораторiї №1 були iнженери радiоелектронщики, якi закiнчили Київський полiтехнiчний iнститут перед самою Вiтчизняної вiйною. Тiльки В.В.Крайницький був iнженером-механiком, конструктором i з першого i до останнього дня займався проектуванням конструктивної частини машини. Була ще одна невелика група iнженерiв-електрикiв (З.Л.Рабiнович, Н.I.Фурман i Р.Я.Черняк), яка пiд керiвництвом Сергiя Олексiйовича працювала над системою моделювання автопiлотiв лiтальних апаратiв. Згодом в цiй областi З.Л.Рабiнович, а, потiм i Р.Я.Черняк захистили кандидатськi дисертацiї i на стадiї остаточного налагодження машини приєдналися до колективу розробникiв машини, який значно збiльшився на той час.

На початку 1948 р. нашому не надто великому колективу Сергiй Олексiйович повiдомив, як завжди дуже спокiйно i по-дiловому, що в найкоротшi термiни ми повиннi створити i здати в експлуатацiю електронну обчислювальну машину - ЕОМ i що це буде головною роботою нашої лабораторiї на найближчi 2-3 роки.

Чи багато хто чув тодi слово "ЕОМ"? Чи багато хто знали, що це таке? Йшов 1948 рiк, науково-технiчна революцiя тiльки набирала свiй стрiмкий хiд, i слова "НТР", "ЕОМ", "супутник" та iн. з'явилися значно пiзнiше.

Однак для того щоб почати роботу, лабораторiї потрiбно було примiщення. Це була нелегка задача - знайти примiщення в напiвзруйнованому Києвi 1948 року. Велику допомогу у вирiшеннi цього питання надала Президiя АН УРСР, i особливо вiце-президент академiк М.О.Лаврентьєв, який з його широкою науковою ерудицiєю i великим досвiдом органiзатора наукових робiт прекрасно розумiв всю важливiсть термiнового створення ЕОМ в нашiй країнi i протягом усього часу створення "МЭСМ" постiйно тримав її в полi свого зору i надавав велику допомогу i пiдтримку в роботi нашої лабораторiї.

I от Сергiй Олексiйович везе нас дивитися наше майбутнє мiсце роботи. Їдемо до Голосiївських ставкiв по мiськiй дорозi, повз те мiсце, де тепер стоїть будiвля Автовокзалу, далi починається погана брукова дорога. Злiва - лiс, справа - порожнє поле. Скiнчився лiс, i ми їдемо по пустельних полях i луках, повз те мiсце, де тепер ВДНГ. Потiм путiвець "грунтовка". Машину трясе, - 15 км - не близький шлях по такiй дорозi. I, раптом - в'їжджаємо в лiс, розкiшний дубовий лiс, де столiтнi дуби зберiгають пам'ять про багато подiй. Ще недавно, пiд час героїчної оборони Києва, цi дуби були свiдками запеклих боїв з нiмецько-фашистськими загарбниками, що вiдбувалися тут. Багато дерев позначенi кулями i осколковими ранами. В лiсi зарослi травою воронки i укриття.

Над лiсом показуються куполи собору - це Феофанiя, колишня монастирська обитель. Купол головної дзвiницi напiвзруйнований прямим попаданням снаряда. Розповiдають, що там розташовувалося кулеметне гнiздо захисникiв Києва. Монастир весь оточений лiсом, до нього веде прекрасна липова алея - колишнiй архiєрейський в'їзд. Бiля собору будiвля монастирської трапезної з примiщеннями для прочан, фруктовий сад, ягiдники, озера, де водилися дзеркальнi коропи. Непогано влаштовувалися святi отцi.

Будiвля, запропонована Сергiю Олексiйовичу для лабораторiї, була напiвзруйнована, але Сергiй Олексiйович i ми разом з ним не сумували - головне, стiни є.

Багато зусиль було докладено Iнститутом електротехнiки та Президiєю АН УРСР, зокрема М.О.Лаврентьєвим, щоб привести це примiщення в бiльш-менш придатний для роботи стан, пiсля чого лабораторiя приступила до роботи. Звичайно, нi про який водопровiд, каналiзацiю, парове опалення та iншi "надмiрностi" не могло бути й мови. Кiмнати опалювалися печами, i так як в штатi лабораторiї не було опалювача, а перший час навiть i прибиральницi, то прибирали ми самi, так само як спочатку топили дровами печi.


Лев Дашевський, Катерина Шкабара. "Як це починалося"
Москва, "Знание", 1981
©Видавництво "Знание", 1981