English      Русский

Обкладинка книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..."

"Нет ничего дороже..."
Борис Малиновський

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1


"Никто для первых не вбивает вех,
И нет для них в истории примера..."
Едуард Асадов

Соратники - пiонери кiбернетичної технiки

Зорянi роки кiбернетичної технiки

Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Академiк.
Нарис про Володимира Iллiча Скурiхiна

28.08.2014

З глибоким сумом повiдомляємо, що 28 серпня 2014 р. пiсля тривалої хвороби пiшов з життя вiдомий вчений в галузi системотехнiки й теорiї систем, лауреат Державних премiй, Заслужений дiяч науки України, академiк НАН України Скурiхiн Володимир Iллiч. ›››

З Володимиром Iллiчем Скурiхiним я познайомився коли разом училися на електротехнiчному факультетi Iванiвського енергетичного iнституту. Вiн був молодший вiд мене на п'ять рокiв, але закiнчив iнститут ранiше, позначилася моя служба в армiї (1939-1945 р.). Посада викладача (у тому ж iнститутi) його не влаштувала. Вiн переїхав у мiсто Горький, тепер Нижнiй Новгород. Улаштувався на роботу у великому науково-виробничому об'єднаннi. Родина залишалася в Iваново. Вирiшив зайнятися розробкою автоматизованої лiнiї по випуску продукцiї об'єднання.

У 1957 р. в АН УРСР був створений Обчислювальний центр. Виникла гостра потреба в досвiдчених фахiвцях, що могли б претендувати на посади завiдувачiв вiддiлами обчислювального центра, старших наукових спiвробiтникiв, словом, були потрiбнi висококвалiфiкованi фахiвцi.

Як заступника директора по науковiй частинi мене дуже турбувало це питання, i я став згадувати своїх колишнiх однокашникiв по iнституту. Згадав i Володимира Iллiча. В iнститутi вiн був сталiнським стипендiатом, фiгура помiтна. Написав лист у Горький. На той час вiн уже був кандидатом наук. До моєї радостi Володимир Iллiч погодився. На якийсь час, до одержання квартири, вiн скористався гостиннiстю моєї дружини, до речi, подруги дружини Володимира Iллiча (обидвi, коли училися, жили в однiй кiмнатi студентського гуртожитку в тому ж Iвановi).

Варто сказати, що менi удалося "перетягнути" до Києва не тiльки В.I.Скурiхiна. У 1958 р. я запросив на завiдування вiддiлу елементiв цифрових обчислювальних машин Миколу Миколайовича Павлова, викладача Московського енергетичного iнституту, кандидата технiчних наук, що також закiнчив Iванiвський енергетичний iнститут. Вiн був жагучий радiоаматор, i це стало для мене вирiшальним доводом, що вiн справиться з роботою. Так i вийшло, коли справа дiйшла до розробки елементiв для КМШП "Днепр".

Пiсля М.М.Павлова менi вдалося умовити на переїзд iз Москви до Києва ще одного однокашника по iнституту Геннадiя Олександровича Михайлова, теж сталiнського стипендiата. Я довiдався, що вiн уже кiлька рокiв працює в Iнститутi атомної енергiї iм. I.В.Курчатова. У 1953 р. вiн, майже один, побудував для iнституту цифрову обчислювальну машину. Кiлька рокiв читав лекцiї з цифрової обчислювальної технiки в рядi московських органiзацiй. Словом, такого фахiвця дуже хотiлося б роздобути. Жив вiн недалеко вiд курчатiвського iнституту. Поруч, прямо на територiї iнституту, розмiщався працюючий атомний реактор. Сусiдство не дуже приємне, власне кажучи - небезпечне. Тому я запропонував Геннадiю Олександровичу перемiнити Москву на Київ. Вiн погодився не вiдразу - хотiв закiнчити пiдготовку кандидатської дисертацiї.

Пiд час другої поїздки я сказав йому, що говорив з В.М.Глушковим i вiн згодний прийняти його на роботу з наданням квартири, але за умови, що вiн через рiк захистить дисертацiю. Геннадiй Олександрович погодився. Свою обiцянку вiн виконав, а я придбав вiдмiнного фахiвця з обчислювальної технiки. Так збиралася "команда" моїх помiчникiв для розробки КМШП "Днепр": за елементну базу став вiдповiдати М.М.Павлов, за арифметико-логiчний пристрiй - Г.О.Михайлов, за пристрiй пам'ятi Ф.Н.Зиков (я "перетягнув" його iз Сєверодонецька). Створенi вiддiли поповнилися прекрасно пiдготовленими випускниками КПI i Київського унiверситету iм. Т.Г.Шевченко.

В.I.Скурiхiну я запропонував посаду старшого наукового спiвробiтника в моєму вiддiлi. Вiн не був знайомий з обчислювальною технiкою, але прекрасно знав теорiю автоматичного керування, мав практичний досвiд по застосуванню рiзних засобiв електротехнiки й автоматики.

В.I.Скурiхiн з'явився в Києвi, коли роботи зi створення КМШП "Днепр" були близькi до завершення. До цього часу для доказу унiверсальностi машини менi удалося знайти для її застосувань рiзнi технологiчнi процеси. Одним iз самих складних виявився процес проектування i вирiзки деталей корпуса судна (на Суднобудiвному заводi iменi 61-го Комунара в м.Миколаєвi). Володимир Iллiч узявся за автоматизацiю розрахункiв, що ранiше вручну виконувалися на плазi - величезному залi, на пiдлозi якого конструктори креслили проекцiї корпуса судна, щоб по них знаходити розмiри судокорпусної обшивки. Для алгоритмiзацiї i програмування цього процесу В.I.Скурiхiн пiдключив групу математикiв. Я вiдповiдав за розробку системи в цiлому, за постачання на завод КМШП "Днепр" i разом зi спiвробiтницею мого вiддiлу Г.Я.Машбиц вирiшував задачу оптимального розкрою деталей корпуса судна з десятиметрових аркушiв сталi. На заводi в цей час йшло налагодження верстата з програмним керуванням для вирiзки деталей вiдповiдно до складеної карти розкрою. Створенням i налагодженням верстата керував спiвробiтник Київського iнституту автоматики Г.О.Спину. У такий спосiб з'явилася можливiсть забезпечити всi дiлянки автоматизованої системи пiдготовки даних i вирiзки судокорпусних деталей. Верстат, розроблений Г.О.Спину, мав назву "Авангард". Ця назва перейшла на всю систему. Для пiдготовки даних для верстата термiново знадобився цифровий iнтерполятор. Його дуже швидко розробили Г.О.Михайлов i спiвробiтники його вiддiлу. Через два роки система запрацювала i була прийнята Державною комiсiєю на чолi з академiком А.О.Дороднiциним. Чорноморський раднаргосп вiдзначив розроблювачiв системи грошовою премiєю.

В.I.Скурiхiн зробив дуже великий внесок у створення системи, багато мiсяцiв провiв у вiдрядженнях у Миколаєвi, керуючи роботою математикiв.

На прикладi цiєї роботи я переконався в колосальнiй працездатностi Володимира Iллiча, умiннi довести до кiнця дуже складну справу, здiбностi побачити в повному обсязi попередньо обкреслену задачу.

У загальному однокашники, як говорять, не пiдвели.

Улiтку 1965 року В.М.Глушков поїхав до Львова i виступив на конференцiї, яку проводив Львiвський раднаргосп. З наснагою говорив, що треба переходити до автоматизованих систем керування пiдприємствами, розповiв, що це таке. Присутнiй на конференцiї директор телевiзiйного заводу Степан Остапович Петровський запропонував В.М.Глушкову створити систему керування виробництвом на своєму заводi, обiцяв максимальне сприяння. Учений "загорiвся" можливiстю, що з'явилася - у той час подiбних систем ще нiде не було. До Львова був посланий В.I.Скурiхiн з командою в п'ятнадцять чоловiк. За два роки система була створена. I вiн i його найближчi помiчники - А.А.Морозов, Т.П.Подчасова, В.В.Шкурба й iн. - усi цей час жили практично у Львовi, працювали по дванадцять i бiльше годин на добу, без вихiдних. Розповiдаючи про цi пам'ятнi днi, В.I.Скурiхiн згадав, як вiн зустрiв новий 1966 рiк: пiсля напруженого робочого дня не пiшов у готель, а влаштувався спати на своєму робочому столi, так i проспав усю новорiчну нiч.

Вже в процесi роботи зi створення системи "Львiв" (1965-1967 р.) у Володимира Iллiча сформувався свiй вiддiл, поза нашим вiддiленням кiбернетичної технiки. Вiн дотепер дуже успiшно керує цим вiддiлом. У 1971 р., коли з нашого iнституту пiшов Г.Є.Пухов, що працював першим заступником директора по науцi, на цю посаду В.М.Глушков призначив В.I.Скурiхiна. Менi запам'яталося як перед цим Вiктор Михайлович у розмовi зi мною запитав:

- Ви вважаєте слушною кандидатуру Володимира Iллiча?

Я сказав, що пiдтримую "двома руками". Вiктор Михайлович доручив йому, як заступнику директора, "опiкувати" СКБ i вiддiлення кiбернетичної технiки.

Система "Авангард" стала надалi прообразом так званих iнтегрованих систем, тому що охоплювала весь комплекс плазових робiт iз проектування деталей судокорпусного набору, пiдготовку необхiдної документацiї для їхнього виготовлення, включаючи карти розкрою i технологiчне забезпечення всього процесу проектування i виготовлення судокорпусних деталей. Завдяки В.I.Скурiхiну подальший розвиток iдеї "Авангарду" одержали в системi автоматизованого проектування корпусiв пiдводних човнiв. Це була дуже складна i великомасштабна система, що дозволила в 20-25 разiв скоротити проектнi трудозатрати. Її створення зажадало десятилiтньої працi В.I.Скурихiна, а також ведучих фахiвцiв СКБ iнституту Г.I.Корнiєнко, I.А.Яновича, В.I. та М.I.Дiанових та iн. В одному з проектних iнститутiв Ленiнграда був створений багаторiвневий могутнiй програмно-технiчний комплекс, що забезпечував всi стадiї дослiдного проектування надводних i пiдвiдних кораблiв. Розроблювачi системи, включаючи В.I.Скурихiна, одержали Державну премiю СРСР.

В.I.Скурiхiну належить головна роль при створеннi наступних систем: обробки даних натурних гiдродинамiчних випробувань суден ("Скорость" i "Гелиограф"), систем випробувань знову створюваних лiтакiв ("Темп", "Вiраж"); системи автоматизованого проектування об'єктiв енергетичного машинобудування ("Каштан") i паротурбiнних установок АЕС та iн.

Просте перерахування створених пiд його керiвництвом по сутi кiбернетичних систем показує, яка величезна робота була пророблена їм, його вiддiлом i пiдроздiлами СКБ.

Отриманий досвiд дозволив В.I.Скурiхiну зробити наступний важливий крок - перейти до обгрунтування наукових основ побудови i розробки комплексних автоматизованих систем керування, у яких органiчно зливаються в єдине цiле етапи автоматизованого проектування, технологiчної пiдготовки виробництва, керування виробництвом та випробуванням готової продукцiї. Цi iдеї, викладенi в його докторськiй дисертацiї, були використанi на рядi пiдприємств оборонного комплексу.

У 1972 р. В.I.Скурiхiн був обраний членом-кореспондентом, а в 1978 р. - дiйсним членом АН УРСР. В даний час - заступник з наукової роботи директора Мiжнародного науково-навчального центра iнформацiйних технологiй i систем НАН України i Мiносвiти України, як i ранiше - керiвник вiддiлу, що дбайливо опiкує своїх спiвробiтникiв. Можна тiльки захоплюватися його величезною працьовитiстю, невичерпним оптимiзмом, властивим йому талантом керiвника великих проектiв, здатнiстю здiйснити, здавалося б, нездiйсненне.

Десять рокiв, проведених В.I.Скурiхiним у моєму вiддiлi, участь у створеннi багатьох кiбернетичних систем, у тому числi з використанням КМШП "Днепр", дає менi право вважати В.I.Скурiхiна своїм соратником i, думаю, вiн на це не в образi.

Подвиг молодостi.
Нарис про Геннадiя Олександровича Михайлова

12.05.2013

12 травня 2013 року пiшов з життя ветеран Iнституту кiбернетики iм. В.М. Глушкова професор, доктор технiчних наук, вiдомий фахiвець в галузi обчислювальної технiки, лауреат премiї iменi С.О.Лебедєва Геннадiй Олександрович Михайлов - творець першої в Радянському Союзi ЕОМ послiдовної дiї "ЦЭМ-1", брав участь у створеннi першої серiйної Керуючої машини широкого призначення "Днепр". Пiд його керiвництвом був розроблений перший в Українi цифровий iнтерполятор для системи "Авангард" (Миколаївський суднобудiвний завод iм. 61 Комунара). ›››

Мало хто знає, що в листопадi 1953 р., тобто через пiврiччя пiсля завершення налагодження "БЭСМ", в Iнститутi атомної енергiї в Москвi була введена в дiю i протягом семи рокiв успiшно експлуатувалася перша в країнi ЕОМ послiдовної дiї "ЦЭМ-1". Рiшення про її розробку сформувалося майже випадково. Академiку Сергiю Львовичу Соболєву, найкрупнiшому математику (у ту пору заступнику I.В. Курчатова), потрапив у руки американський журнал з описом ЕОМ "ЭНИАК". Йшов 1950 р. Iмовiрно, йому було дещо вiдомо про розробки вiтчизняних ЕОМ "Стрела" i "БЭСМ", що почалися в той час. Учений передав журнал керiвнику вимiрювальної лабораторiї iнституту Н.А. Явлiнському. Пiсля чого журнал опинився в руках молодого iнженера, який три роки тому закiнчив Iванiвський енергетичний iнститут, Геннадiя Олександровича Михайлова. Серед убогих закордонних публiкацiй вiн розшукав ще двi чи три статтi в англiйських журналах про машину "ЭДСАК", побудовану в Кембрiджському унiверситетi. Однак у них приводилися лише блок-схема i паспортнi данi машини.

Двiйкова система числення в тi часи теж була одкровенням, не говорячи вже про програмування. Не було i лiтератури по чисельних методах рiшення задач. Були ще однi труднощi: бригада, що проектувала та монтувала, а потiм налагоджувала машину, включаючи Михайлова, складалася... з чотирьох чоловiк - двох iнженерiв i двох технiкiв. У практицi створення перших ЕОМ такого не було!

Так само як усi схеми перших ЕОМ ("МЭСМ" i "БЭСМ") були розробленi самим С.О.Лебедєвим, так i схеми "ЦЭМ-1" були складенi Михайловим. Iнший варiант у тих умовах "не проходив".

У "ЦЭМ-1" вiдразу ж була задiяна оперативна пам'ять на 128 двiйкових 31-розрядних чисел на ртутних лiнiях затримки по 16 чисел у кожнiй, з послiдовною вибiркою на частотi 512 кбiт/с. Ємнiсть пам'ятi пiзнiше була доведена до 496 чисел i додано зовнiшнiй ЗП - 4096 чисел на магнiтному барабанi. Введення i виведення даних були органiзованi на основi телеграфного апарату СТ-35, цифродрук на телеграфнiй стрiчцi дублювався на 5-дорожечнiй перфострiчцi; введення даних - з такої ж перфострiчки через фотозчитуючий пристрiй на пристойнiй швидкостi. За режимами в основних блоках машини можна було спостерiгати на осцилографi-монiторi - прообразi сучасних дисплеїв. Середня швидкiсть виконання операцiй додавання i вiднiмання 495 операцiй за секунду, множення i дiлення - 232. У машинi було задiяне близько 1900 радiоламп, що споживали близько 14 квт. Розмiщалася вона в шести металевих стiйках-шафах розмiрами порядку 80x180x40 см кожний. Усупереч побоюванням "ЦЭМ-1" працювала цiлком надiйно. Основне занепокоєння доставляли ртутнi трубки - при довжинi 1000 мм i дiаметрi кварцового акустичного випромiнювача 18 мм потрiбно було постiйно стежити i за гострою спрямованiстю ультразвукового променя, i за рiвнем вiдображень вiд прийомного кварцу. А таких трубок було тридцять двi. Щотижнева профiлактика забезпечувала досить надiйну експлуатацiю.

Можна з повним правом затверджувати, що, незважаючи на ряд публiкацiй у закордонних журналах, розробка ЕОМ у тi роки залишалася самостiйною, оригiнальною, заснованою на здогадах i винахiдливостi. "ЦЭМ-1" багато в чому вiдрiзнялася вiд "ЭДСАК": по-iншому було реалiзоване множення (з округленням), введена операцiя дiлення (без вiдновлення залишку), одноадресна система команд замiнена двохадресною. Це, до речi, було зроблено за пропозицiєю С.О.Лебедєва вже в перiод налагодження машини - довелося переробити частину монтажу. Зовсiм оригiнальною виявилася система модифiкацiї команд за допомогою "ознак" - вона дуже сприяла стиску програм, що при обмеженiй оперативнiй пам'ятi мало величезне значення.

Одну з перших програм склав С.Л.Соболєв - iнтегрування диференцiальних рiвнянь методом Рунге-Кутта - для отримання навичок програмування. Г.О.Михайловим був розроблений набiр програм введення - виведення, дiагностики, а також "споживчi" програми для обчислення iнтегралiв, рiшення систем рiвнянь, обернення матриць та iн.

Далеко не вiдразу "ЦЭМ-1" одержала визнання навiть у рiдних стiнах. Керiвник одного з вiддiлень iнституту - академiк Лев Андрiйович Арцимович, талановитий фiзик, експериментатор i теоретик, прекрасно володiючи аналiтичним математичним апаратом, цiлком мiг дозволити собi скептичне ставлення до таких новацiй. Але прийшов час, коли i вiн переконався в корисностi i силi ЕОМ: наприкiнцi 1954 р. Г.О.Михайлов запрограмував i вирiшив рiвняння, складене С.М.Осовцом (з команди теоретикiв М.А.Леонтовича), що описує процес стиску плазменного шнура в експериментах по керованому термоядерному синтезу. Арцимович спочатку забракував результат - прискорене стискання з накладеними на нього коливаннями, однак пiсля трьох-чотирьох днiв теоретичного аналiзу прийшов до такого ж результату, а ще тиждень потому з архiвiв були витягнутi осцилограми, вiдкинутi ранiше як брак експерименту, що пiдтверджують цей несподiваний ефект.

Пiзнiше на "ЦЭМ-1" була виконана чимала кiлькiсть розрахункiв по режимах атомних реакторiв, розрахунку дозиметрiв та iн. З машиною ознайомилися С.О.Лебедєв, А.А.Ляпунов, М.Д.Мiллiонщиков та iн. Вони дали машинi високу оцiнку.

У 1959 р. Г.О.Михайлов переїхав до Києва, став керiвником вiддiлу в Обчислювальному центрi АН України (нинi Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України).

У I960 р. вiн опублiкував курс лекцiй, прочитаний їм у 1958-1960 р. для слухачiв Всесоюзного заочного енергетичного iнституту (Москва). Книга вийшла в друкарнi Московського енергетичного iнституту за назвою "Арифметичнi основи автоматичних цифрових машин i елементи програмування". Книга користувалася великою популярнiстю i стала однiєї з перших вiтчизняних видань з основ обчислювальної технiки. У Київ Г.О.Михайлов переїхав не один, разом з ним перевезли ЕОМ "ЦЭМ-1". Вона була встановлена i налагоджена в Обчислювальному центрi АН УРСР. Використання в машинi ртутних трубок ускладнювало її експлуатацiю. "ЦЭМ-1" передали в одну з Київських органiзацiй. Слiди її загубилися. Г.О.Михайлов багато потрудився в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Захистив кандидатську, потiм докторську дисертацiї. Брав участь у розробцi арифметичного пристрою КМШП "Днепр". Пiд його керiвництвом у дуже короткий термiн був розроблений перший в Українi цифровий iнтерполятор для системи "Авангард" (Миколаївський суднобудiвний завод iменi 61-го Комунара). Став вiдомим в Українi фахiвцем в областi арифметико-логiчних i запам'ятовуючих пристроїв i багато зробив у цiй областi.

I все-таки найвидатнiша i пам'ятна подiя в життi Г.О.Михайлова, що здiйснилася на зорi зародження цифрової обчислювальної технiки - створення першої в Радянському Союзi й у континентальнiй Європi ЕОМ послiдовної дiї "ЦЭМ-1". Це був воiстину подвиг молодого iнженера Геннадiя Олександровича Михайлова.

Перший аспiрант В.М.Глушкова.
Нарис про Вiталiя Павловича Деркача

В.П.Деркач став першим аспiрантом В.М.Глушкова, одним з його найбiльш улюблених учнiв. Вiн пройшов не простий життєвий шлях, характерний для багатьох, що народилися в першi роки Радянської влади. У 1941 роцi його, вiсiмнадцятирiчного, призвали в армiю. Брав участь у боях пiд Сталiнградом, потiм на Захiдному i Першому бiлоруському фронтах. Був тричi поранений. Його батько, залiзничний стрiлочник, був арештований фашистськими окупантами, i подальша його доля не вiдома. Мати загинула при бомбуваннi Запорiжжя. В роки вiйни не раз мiг загинути i вiн. Пiд Сталiнградом стрiлецький батальйон, де В.П.Деркач був помiчником командира взводу, кинули в бiй пiсля триденного 200-кiлометрового маршу i без всякої артилерiйської пiдготовки. Вiд батальйону через кiлька днiв залишилася п'ята частина.

Пiсля вiйни учився спочатку в Одеському електротехнiчному iнститутi зв'язку, а пiзнiше заочно закiнчив Київський полiтехнiчний iнститут. Пропрацювавши рiк у Київському КБ п/я 24, вступив до аспiрантури Iнституту кiбернетики АН УРСР до В.М.Глушкова. Успiшно захистив кандидатську, а потiм докторську дисертацiї. В.П.Деркач одним з перших розпочав дослiдження з практичного використання явища люмiнесценцiї. На моє прохання вiн розробив на основi цього явища iнформацiйну панель для КМШП "Днепр" на якiй вiдображався хiд повалки бесемерiвського конвертора й основнi параметри цього процесу. "...Вона була виготовлена, - розповiдає В.П.Деркач у книзi "Академiк В.М.Глушков - пiонер кiбернетики", - на основi використання маловiдомого в той час проектувальниками ЕОМ явища електролюмiнесценцiї, що нинi широко застосовується при побудовi плоских монiторiв для комп'ютерiв. На початку 60-х рокiв минулого столiття нами всебiчно вивченi технiчнi характеристики цього явища, його потенцiйнi можливостi по формуванню i представленню вiзуальних iнформацiйних моделей. Виявлено фактори, що визначають контраст i яскравiсть зображень, зважувалися питання керування свiтiнням. У результатi розробленi знаковi iндикатори, мнемосхеми, плоскi багатофункцiональнi електролюмiнесцентнi панелi багатоелементнi матричнi i мозаїчнi екрани, табло колективного користування й iншi пристрої. Крiм "Днепр" екрани цього типу застосовувалися в АСУ "Львiв", у машинах "Оптима", "Асор", "Синтаксис", "Киев-67", "Киев-70" та iн. Їхнє використання значно полiпшувало зовнiшнiй вигляд пультiв керування машин, полегшувало роботу оператора. Матерiали цих дослiджень i розробок узагальненi в монографiї "Електролюмiнесцентнi пристрої", яка вийшла у 1968 р. (В.П.Деркач, В.М.Корсунський), що виявилася придатною для використання в програмах навчання студентiв вузiв. Цiкаво згадати, що коли, наприклад, на мiжнароднiй виставцi "Автоматизацiя-69" експонувалася ЕОМ "Киев-67", то до її електролюмiнесцентного екрана виявили великий iнтерес практично всi представленi там iноземнi фiрми. Деякi з них навiть вiдряджали своїх представникiв для бiльш докладного ознайомлення до нас у Київ, де вони пильно вивчали новий екран i способи керування їм. Деякi з гостей (наприклад, японцi) навiть попросили зняти обшивку машини, щоб переконатися у вiрогiдностi розказаного. Вони одержали вичерпнi вiдповiдi на численнi питання i на пам'ять нашу книгу. Це були однi з перших у нашiй країнi роботи, що послужили поштовхом до розвитку оптоелектронiки, що сформувалася нинi як самостiйний науково-технiчний напрямок."

Дуже цiкавi результати були отриманi Вiталiєм Павловичем Деркачом у результатi вивчення процесiв взаємодiї електронного променя з однорiдними i багатошаровими мiшенями в процесi виробництва iнтегральних схем. У 1967 р. пiд його керiвництвом була створена i впроваджена на рядi пiдприємств МЕП перша вiтчизняна цифрова спецiалiзована машина "Киев-67", використана для виробництва напiвпровiдникових приладiв з рекордними для того часу параметрами. У нiй уперше були реалiзованi високий рiвень мови спiлкування i звуковий супровiд технологiчних процесiв з метою їхнього контролю. Наступною роботою, виконаною разом iз НДI "Пульсар", - головним пiдприємством МЕП по електроннiй лiтографiї, - стала електронна лiтографiя (здiйснена вперше в СРСР). Для цього була створена машина "Киев-70", що дозволила одержувати найбiльш високi на той час точностi позицiонування променю. У НДI "Пульсар" у 1972 р. за допомогою цiєї машини були створенi напiвпровiдниковi мiкроструктури розмiром 0,5-0,7 мкм., що вiдповiдало кращим свiтовим досягненням на той час. В Iнститутi кiбернетики за допомогою "Киев-70" були записанi тексти з щiльнiстю 110000 букв/мм кв. (при такiй щiльностi 30 томiв Великої радянської енциклопедiї розмiстилися б на площi циферблата ручного годинника). Розробленi в iнститутi методи автоматизацiї проектування ЕОМ (тема "Проект") i процеси електронної лiтографiї знайшли широке застосування. У 1987 р. за цi роботи В.М.Глушков, Ю.В.Капiтонова i В.П.Деркач одержали Державну премiю СРСР.

В.П.Деркач виконав комплекс дослiджень, спрямованих на пiдвищення параметрiв НВIС (надвеликих iнтегральних схем). Була вивчена можливiсть використання для цiєї мети силiцидiв тугоплавких металiв перехiдної групи, виявленi невiдомi ранiше фiзичнi закономiрностi, знайденi i переданi в промисловiсть оригiнальнi конструктивно-технологiчнi рiшення. Наприклад, дослiджена твердофазна реакцiя дисилiцида кобальту для формування скритих високопровiдних шарiв ВIС (великих iнтегральних схем), побудована i вивчена математична модель силiцидоутворення для випадку переважної дифузiї кремнiю в метал, розроблена технологiя самосполучених затворiв Кмоп-структур на основi силiциду кобальту. Розробленi першi в країнi iнтегральнi дiоднi лiнiйки i матрицi знайшли застосування в космiчнiй технiцi i випускалися промисловiстю.

В.П.Деркач вирiс до завiдуючого вiддiлом, а потiм заступника директора iнституту з наукової роботи. Вийшовши на пенсiю, несподiвано для усiх, написав поему "Зiрки не гаснуть" про свiй життєвий i творчий шлях i про свого вчителя - який рано пiшов з життя В.М.Глушкова. Немов пiдтверджуючи справедливiсть назви поеми в 2003 р. до 80-рiччю вiд дня народження В.М.Глушкова В.П.Деркач пiдготував дуже докладну книгу "Академiк В.М.Глушков - пiонер кiбернетики".

Основоположник перетворювальної технiки в Українi.
Нарис про Андрiя Iвановича Кондалева та його команду

Андрiй Iванович Кондалев став аспiрантом Сергiя Олексiйовича Лебедєва в 1951 роцi, коли Сергiй Олексiйович ще був директором Iнституту електротехнiки АН УРСР i залишався в Києвi, але одночасно працював за сумiсництвом в Iнститутi точної механiки й обчислювальної технiки АН СРСР у Москвi1.

У листопадi 1952 року Сергiю Олексiйовичу виповнилося 50 рокiв. У цей день учена рада Iнституту електротехнiки АН УРСР, на засiдання якої вiн приїхав, вiдзначила його ювiлей. Сергiй Олексiйович, як завжди, не став втрачати часу даром. Подякувавши за теплi слова, вiн разом з аспiрантом Андрiєм Iвановичем Кондалевим поїхав в Iнститут фiзики АН УРСР до академiка В.Є.Лашкарьова, де пiд його керiвництвом були створенi крапковi германiєвi транзистори. Перед аспiрантом вiн поставив задачу - розробити на транзисторах основнi елементи ЕОМ. Домовився з В.Є. Лашкарьовим про тримiсячну практику А.I.Кондалева у вiддiлi академiка.

Транзистор тодi мав вид мiдного стаканчика невеликих розмiрiв (висота, приблизно, 3 см, дiаметр 0,5 см) iз двома дротовими нiжками (контактами) у основi стаканчика. Третiй контакт являв собою штир на верхнiй частинi стаканчика.

Виходячи з лабораторiї В.Є.Лашкарьова, за словами А.I.Кондалева, С.О. Лебедєв сказав йому: "Настане час, коли на цьому кристалику, що нам показав Вадим Євгенович, можна буде розмiстити всю ЕОМ!" Але це стало дiйснiстю тiльки через двадцять iз зайвим рокiв, коли з'явилися великi iнтегральнi схеми (ВIС), що мiстили на кристалi десятки i сотнi тисяч транзисторiв, а пiзнiше - надвеликi iнтегральнi схеми (НВIС) з багатьма мiльйонами компонентiв на кристалi, що вiдкрили людинi шлях у нову iнформацiйну еру.

Ознайомившись з новим електронним приладом, А.I.Кондалев дослiджував його характеристики i вирiшив спочатку розробити схему безлампового генератора електричних iмпульсiв, що й удалося зробити. Виконанi дослiдження дозволили йому пiдготувати кандидатську дисертацiю. Одним з опонентiв по дисертацiї Андрiй Iванович запропонував мене. Я захистив кандидатську дисертацiю двома роками ранiше. З його боку це було цiлком природно - ми були знайомi вже кiлька рокiв по роботi в колишнiй лабораторiї С.О.Лебедєва.

Але, не випадково говорять, що вибирати опонентом того хто недавно захистився кандидата чи доктора наук - небезпечно. Стане прискiпливо розбиратися в роботi й обов'язково щось накопає не на користь дисертанта.

Так i трапилося. У розрахунках мого друга я знайшов досить iстотну погрiшнiсть. Показав Андрiю Iвановичу, i вiн переконався в моїй правотi. Виправляти роботу було пiзно, та й не було сенсу - у цiлому робота була пророблена велика, виявлена неточнiсть не могла змiнити дуже позитивної оцiнки, що я i зробив.

Його другим помiтним результатом була робота по створенню пристрою феритної пам'ятi для ЕОМ "Киев". I тут вiн виявив себе з кращої сторони. Пiд його керiвництвом були розробленi схеми пристрою i виконане його налагодження.

В наступнi роки його неабиякi здiбностi проявилися при створеннi так званих перетворювачiв форми iнформацiї (ПФI). Цьому вiн присвятив усе життя, що залишилося, i зробив дуже iстотний внесок у розвиток теорiї i проектування засобiв перетворювальної технiки. Розвиток перетворювальної технiки як нового науково-технiчного напрямку в кiбернетичнiй технiцi почався ще наприкiнцi 50-х рокiв минулого столiття з його iнiцiативи.

Алгоритмiчний синтез i аналiз методiв аналого-цифрового перетворення, кодування швидкопротiкаючих процесiв, теорiя погрiшностей аналого-цифрових АЦП i цифро-аналогових ЦАП, проектування вузлiв i елементiв перетворювачiв на сучаснiй мiкроелектроннiй базi, синтез перешкодозахищених АЦП, перетворювачi для мiнi- i мiкро-ЕОМ - ось далеко неповний перелiк вирiшених їм i пiд його керiвництвом проблем.

Той час був характерний переходом обчислювальної технiки на нову елементну базу. На змiну лампам прийшли напiвпровiдниковi прилади. Значно збiльшився випуск ЕОМ, однак аналого-цифровi i цифро-аналоговi перетворювачi, серiйно не випускалися.

Пiд керiвництвом А.I.Кондалева в 60-х роках XX ст. на базi його теоретичних пошукiв були розробленi i переданi в серiйне виробництво перетворювачi серiї "БЛОК", а також багатоканальнi, високоточнi i швидкодiючi перетворювачi для медико-бiологiчних та астрономiчних дослiджень i для сигналiв низького рiвня. Серед провiдних спiвробiтникiв, що працювали пiд керiвництвом А.I.Кондалева в той час, слiд зазначити кандидатiв технiчних наук П.М.Сиверського (лауреата Державної премiї УРСР), С.Д.Хачатурова (трагiчно загинув у 1974 р.), В.I.Патерикина.

На початку 70-х рокiв минулого столiття вiдбулася змiна поколiнь засобiв обчислювальної технiки i А.I.Кондалев внiс iстотний вклад у проектування i створення перетворювачiв третього поколiння. У цей перiод їм були розробленi основи теорiї перетворювачiв форми iнформацiї, що дозволило йому успiшно захистити докторську дисертацiю. Пiд його керiвництвом для рiзних застосувань були спроектованi перетворювачi АЦП-33, АЦП-ЗЗМ, АЦП-23 та iн. Провiдними спiвробiтниками вiддiлу цього перiоду стають кандидати технiчних наук В.О.Романов, А.I.Нiкiтiн, В.А.Багацький, В.П.Стокай.

Наприкiнцi 70-х рокiв минулого столiття поряд з розробкою ПФI на серiйних iнтегральних схемах створюються ПФI у виглядi спецiалiзованих мiкросхем. Розвивається машинний аналiз i синтез ПФI. Створюються пристрої контролю i вимiру параметрiв перетворювачiв. Розробленi ПФI широко використовуються в АН СРСР, АН УРСР, мiнiстерствах приладобудування, радiопромисловостi, промисловостi засобiв зв'язку.

Починаючи вiд перших зразкiв перетворювачiв, усi розробки, виконанi пiд керiвництвом А.I.Кондалева, вiдповiдали високим вимогам, за своїми параметрами перевершували вiтчизнянi серiйнi пристрої аналогiчного призначення. Перетворювачi серiї "Блок" були самими швидкодiючими в 60-х роках ХХ ст. вiтчизняними перетворювачами. Створенi на елементах II поколiння, вони сполучалися з усiма, що випускалися в той час ЕОМ. Розвиток елементної бази дозволив створити сiмейство перетворювачiв на мiкросхемах, орiєнтованих на рiзнi застосування: багатоканальний перетворювач АЦП-ЗЗМ для систем автоматизацiї наукових експериментiв, систем контролю параметрiв РЕА; високоточний перетворювач АЦП-34 для систем автоматизацiї унiкального експерименту, систем контролю параметрiв прецизiйної РЕА; швидкодiючий перетворювач АЦП-24 для тензометричних систем; адаптивний АЦП-35 для забезпечення високої перешкодозахищеностi.

Основнi результати виконаних А.I.Кондалевим дослiджень вiдбитi в трьох монографiях, 110 науково-технiчних статтях, доповiдях на мiжнародних, всесоюзних i республiканських конференцiях.

Винахiдницька дiяльнiсть його та його учнiв охопила всi областi перетворювальної технiки (30 авторських посвiдчень).

А.I.Кондалев придiляв велику увагу пiдготовцi кадрiв вищої квалiфiкацiї. У недалекому минулому молодi фахiвцi, що прийшли в його вiддiл, i його аспiранти одержали визнання серед фахiвцiв в областi перетворювальної технiки в Українi, стали власниками наукових ступенiв (д.т.н. В.О.Романов, к.т.н. В.А.Фабричев i ряд iнших). Успiшно працюють науковi спiвробiтники П.С.Клочан i Ю.А.Брайко, старший iнженер В.Н.Лаврентьєв.

Результати дослiджень А.I.Кондалева i спiвробiтникiв, що працювали з ним, були вiдзначенi медалями i дипломами ВДНГ СРСР i ВДНГ УРСР, дипломами НТТ iм. А.С.Попова й iншими нагородами. Виникли широкi науковi зв'язки з багатьма НДI i виробничими пiдприємствами України i колишнього Радянського Союзу. А.I.Кондалев був нагороджений премiєю iменi С.О.Лебедєва Президiї АН УРСР.

Як вчений i як учасник Великої Вiтчизняної вiйни Андрiй Iванович Кондалев користувався великою повагою i любов'ю з боку своїх спiвробiтникiв i спiвробiтникiв вiддiлення кiбернетичної технiки. Важка хвороба занадто рано обiрвала його життя. Але вiн встиг передати справу свого життя в надiйнi руки. Сьогоднi вiддiлом перетворень форми iнформацiї керує його здiбний учень i послiдовник доктор технiчних наук Володимир Олександрович Романов.

Один з не багатьох уцiлiлих.
Нарис про Андрiя Михайловича Лучука

17.08.2017

З глибоким сумом повiдомляємо, що 15 серпня 2017 р. пiшов з життя доктор технiчних наук, професор, Заслужений дiяч науки України Андрiй Михайлович Лучук.

"- Я народився 1 листопада 1925 року в селi Бурковцi Погребишевського району Вiнницької областi, - написав менi A.M.Лучук.

- З липня 1941 по грудень 1943 року наша мiсцевiсть була окупована. Iз сiчня 1944 р. по квiтень 1950 р. служив рядовим солдатом у Радянськiй Армiї. Пiд час вiйни брав участь в боях у складi 3-го Бiлоруського фронту, був двiчi поранений. Демобiлiзувався з армiї тiльки в квiтнi 1950 р. Затримка з демобiлiзацiєю була викликана тим, що довелося служити в полку, що будував аеродром (м.Прилуки). Термiн служби в авiацiї був бiльше, нiж у пiхотi."

У цiй короткiй розповiдi A.M.Лучук написав про свою участь у вiйнi лише одну фразу. Я попросив його написати про це докладнiше, що вiн i зробив.

"- Роки вiйни залишили насправдi пам'ятнi спогади. Багато запам'яталося до деталей. У 1944 роцi я знаходився в складi 144 пiхотної дивiзiї, служив рядовим, другим номером ручного кулемета, автоматником. Доводилося бувати в боях, брати участь в атаках. Пам'ять зберегла непомiрнi труднощi фронтової обстановки, що здавалося б, людинi не витримати.

Улiтку 1944 року в Бiлорусiї розгорнувся грандiозний наступ наших вiйськ. Полк, у якому я служив, 24 червня вступив у бiй за Богушевськ, районний центр Вiтебської областi. Наш батальйон наступав на мiстечко з пiвночi (мiсце нашої атаки згодом я бачив з вiкна потяга, коли їхав до Ленiнграду). Бiй був як бiй, жорстокий, гинули люди. Для його опису потрiбна окрема розповiдь. Скажу тiльки, що бiля половини нашого взводу залишилося там, пiд Богушевськом убитими i пораненими. Така дiйснiсть тiєї вiйни.

Пiсля звiльнення Богушевська стрiмким маршем ми йшли на захiд. Пройшли пiвнiчнiше Мiнська i до кiнця дня 7 липня 1944 року вже наближалися до Вiльнюса. Йшли пiшки без вiдпочинку iз солдатським викладенням. Чи важко це? - Перевiряти не раджу.

Пiзнiм вечором, практично вночi 7 липня було оголошено привал, i я звалився в буквальному значеннi слова. I не було сил пiднятися, щоб пiдiйти до похiдної кухнi за вечерею. Потрiбний був сон, потрiбний був вiдпочинок, сили закiнчувались. I от пiсля вечерi i пiвгодинного вiдпочинку була дана команда "кроком руш" i всю нiч ми йшли i йшли. Ранком сонце вже зiйшло, нас розгорнули в ланцюг на полi жита. Рухатися не було сил, хотiлося спати, але навколо вiйна, уже почувався жар бою, кулеметнi черги, розриви снарядiв. Дано команду обкопатися. I не даремно. Два ворожих винищувачi почали поливати нас з кулеметiв. Сусiд мiй по ланцюгу, хлопчисько (а я старше його не бiльше, нiж на рiк) постраждав. Його важко ранило - обидвi ноги виявилися перебитими.

Вiдпочивати не довелося - почалися бої за Вiльнюс. Наш порiдiлий взвод просувався уздовж залiзничної гiлки. Я добре запам'ятав палаючi лiворуч фашистськi лiтаки - там був аеродром. I що характерно, коли пройшов бiй, про утому я забув. У запалi атаки я вискочив на гiрку i опинився один на вiдкритому мiсцi. Навпроти, метрiв 200 попереду, хутiрець з будиночком i сараєм, там сховалися нiмецькi солдати i потiм з автоматiв почали стрiляти по менi. Мiсце вiдкрите, я залiг. Завдяки щасливому випадку передi мною був невеликий горбок землi, буквально два кидки землi лопатою. За цим горбком я i лiг. Усе скiнчилося для мене благополучно - куля, направлена в голову, сковзнула нагору по горбку землi i по моїй головi, залишивши кривавий слiд, око залилося кров'ю, пiлотка була пробита iншою кулею, а солдатський казанок довелося викинути - вiн був у мiшку за спиною i пробитий кулями. Менi повезло, а скiльки загинуло поруч зi мною! От така вона, вiйна, - закiнчив розповiдь A.M.Лучук.

Пам'ятаєте цi рядки з вiдомої пiслявоєнної пiснi:


"Дымилась роща под горою,

И вместе с ней горел закат...

Нас оставалось только трое

Из восемнадцати ребят.

Как много их, друзей хороших,

Лежать осталось в темноте -

У незнакомого поселка,

На безымянной высоте."


Цi рядки i про A.M.Лучука.

Автор книги потрапив на фронт ранiше, нiж A.M.Лучук, - у першi днi вiйни, зустрiвши її також дев'ятнадцятирiчним. Артилеристам (а я основну частину вiйни був у складi артилерiйського полку 55-й стрiлецької дивiзiї) було легше. Але i нам дiставалося. Пам'ятаю, коли дивiзiю зняли з Пiвнiчно-захiдного "болотного" фронту (вона пробула там бiльше трьохсот днiв), то командир нашого полку, виступаючи на офiцерських зборах, сказав:

- Якби не поповнення, наш полк перестав би iснувати!

Тому я дуже добре уявляю, що пережив Андрiй Михайлович, яким повернувся з вiйни.

Менi на все життя запам'яталася фраза з якоїсь книги про вiйну: "Вiйна є вiйна, з полiв смертi не повертаються помолодiлими". Вона вiдноситься до поколiння що воювало, до Андрiя Михайловича. До вiйни вiн закiнчив дев'ять класiв середньої школи. Атестата про закiнчення школи не мав. А йому в квiтнi 1950 р. йшов двадцять п'ятий рiк. Вирiшив вступати до Українського сiльськогосподарського iнституту на факультет електрифiкацiї. Приймальна комiсiя поступила мудро i замiсть вступних iспитiв дозволила здати екзамени по навчальним курсам першого року навчання. У червнi 1952 р. вiн був прийнятий прямо на другий курс iнституту. Подорослiшавши на вiйнi A.M.Лучук, закiнчивши iнститут, вiдразу ж включився в напружену трудову дiяльнiсть, надолужуючи втрачене.

У 1955-1958 р. успiшно закiнчив аспiрантуру в Українськiй сiльськогосподарськiй академiї. Iз сiчня 1959 по березень 1962 року працював в Iнститутi автоматики Держплану УРСР, старшим науковим спiвробiтником. Його кандидатська дисертацiя "Частотний пристрiй телекерування з синхронними фiльтрами-генераторами для сiльськогосподарських енергосистем i дослiдження його роботи" була високо оцiнена в Iнститутi автоматики Держплану УРСР. Розроблений ним пристрiй був переданий у дослiдну експлуатацiю на Корсунь-Шевченкiвську енергосистему. Потiм були створенi безконтактнi пристрої вибiрного керування i контролю для електричних станцiй i безконтактний пристрiй телемеханiки "Бутон", використанi в Iнститутi автоматики Держплану УРСР.

Чотири роки - з 1962 по 1966 р. A.M.Лучук працював у моєму вiддiлi керуючих машин. Вiн запам'ятався менi своїм спокiйним характером, витримкою, умiнням знаходити загальну мову з колективом вiддiлу. Телемеханiка, засоби передачi iнформацiї як i ранiше продовжували цiкавити його, вiн продовжував розвивати дослiдження, розпочатi в Iнститутi автоматики Держплану УРСР. Я йому не перешкоджав, навпаки, допомiг органiзувати в 1966 р. вiддiл засобiв передачi iнформацiї.

У 1972 роцi вiн захистив докторську дисертацiю "Розробка методiв i технiчних засобiв формування i розрiзнення iнформацiйних сигналiв у керуючих, вимiрювальних i обчислювальних системах". У 1977 роцi йому було присвоєно вчене звання професор, а в 1986 роцi звання заслуженого дiяча науки Української РСР. A.M.Лучуком опублiковано 170 наукових праць, у тому числi чотири монографiї. Має 42 авторськi свiдоцтва.

Основнi напрямки наукових дослiджень, виконаних їм за 24 роки в Iнститутi кiбернетики iменi В.М. Глушкова НАН України, пов'язанi з розробкою iнтерполяцiйного методу оцiнки iнформативностi зображень i методiв їхнього кодування (субоптимальнi нерiвномiрнi коди); iнформацiйно-обчислювальними мережами на основi радiозв'язку, пакетного радiозв'язку; використанням сигналiв рiзної форми в системах передачi дискретних повiдомлень (сигнали прямокутнi, трикутнi, iмпульснi й iншої форми), з методами цифрової обробки таких сигналiв. У 1980 р. їм був розроблений i застосований в системах наукових дослiджень в органiзацiях АН УРСР пристрiй передачi дискретної iнформацiї "СПИН" для обмiну дискретною iнформацiєю в iнформацiйних i обчислювальних системах.

З 1996 року по травень 2000 року A.M.Лучук працював в Iнститутi космiчних дослiджень АН УРСР (провiдний науковий спiвробiтник).

Останнi роки працює в Унiверситетi iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй (колишнiй Iнститут зв'язку), професор.

Пам'ять про вiйну зберiгають його ордени: "Вiтчизняної вiйни I ступеня", "За мужнiсть". Медалi "За бойовi заслуги", "За вiдвагу", "За взяття Кенiгсберга", "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.". Понад 10 ювiлейних медалей. До них додалася ще одна, присвячена 60-рiччю перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi.


1С.О.Лебедєв завiдував лабораторiєю №1, спецiально створеною для розробки "БЭСМ".

Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."
К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005
Переклад з росiйської Тамара Малашок