English    Русский

Обкладинка книги "Информационные технологии в СССР. Создатели советской вычислительной техники"

"Информационные технологии в СССР. Создатели советской вычислительной техники".
Юрiй Ревич, Борис Малиновський

Санкт-Петербург, "БХВ-Петербург", 2014, 336 стр., ISBN 978-5-9775-3309-6. Книгу видано росiйською мовою

Вiд упорядника. Навiщо потрiбна ця книга i кому вона адресована?

Iсторiя вiтчизняної комп'ютерної галузi, як i багато iнших справжнi та уявнi досягнення радянської епохи, стала в пострадянськi роки черговим майданчиком для спроб переписати iсторiю, причому вiдразу з багатьох сторiн. У 2010 роцi в журналi "Суперкомп'ютери" (№4, зима 2010 ) автор цих рядкiв з подивом прочитав статтю, значна частина якої була присвячена обгрунтуванню твердження, що "на запозичених технологiях базувалися практично всi вiтчизнянi комп'ютери того часу" (йдеться про межi 1950-60-х рокiв). Одночасно у статтi на сайтi "Фонд Стратегiчною Культури" з такою ж переконанiстю доводиться, що "в цiй Силiконовiй долинi працюють однi росiяни, хохли i трохи бiлорусiв", i взагалi "Сполученi Штати до 90% своєї потреби в програмiстах забезпечували за рахунок, м'яко кажучи, витоку, а якщо прямо - крадiжки мiзкiв у СРСР".

Обидвi сторони шукають i успiшно знаходять в минулому пiдтвердження своїм уявленням, i, тим не менше, обидвi цi крайнi точки зору однаково помилковi. Завдання книги, яку ви тримаєте в руках - спробувати показати, що представляла собою радянська, а потiм i росiйська галузь iнформацiйних технологiй в реальностi. Ви побачите, як у нiй химерним чином сплiтаються самовiддана праця, найвищi злети думки i досягнення, досi не перевершенi захiдними розробниками, з вульгарним вiдомчим iнтриганством i волюнтаризмом малограмотних керiвникiв, готових "засунути" найперспективнiший проект тiльки тому, що вiн, як їм здається, пiдриває основи їх влади i впливу.

Ми постаралися уникнути i "наклепу на наше славне минуле", i захоплених перебiльшень у стилi "Росiя - батькiвщина слонiв". В iсторiї будь-якої країни можна знайти приклади самовiдданого героїзму в одному ряду iз зразками самої огидною пiдлостi. Батьки-засновники США, автори "самої прогресивної в свiтi конституцiї", володiли рабами, а покровитель художникiв i гуманiстiв французький король Франциск I в кiнцi життя охоче палив цих же самих гуманiстiв на вогнищах. З iсторiї слова не викинеш, але це не привiд забути її або замiнити примiтивним лубком, що вихваляє однi дiяння i знищує iншi.

Я впевнений у хибностi поширеного мiфу про те, що "iсторiя нiчому не вчить". Ця уява, на мiй погляд, розтиражована двiєчниками, якi iз захопленням сприйняли настiльки переконливе обгрунтування власного небажання зубрити нуднi дати i вивчати дiяння давно померлих людей. Цей пiдхiд зовсiм не новий, i в минулому такi питання виникали не раз - сам по собi цей факт вже i є iлюстрацiя до того, навiщо потрiбно вчити iсторiю. Автор вислову "О часи , о звичаї!" - Марк Туллiй Цицерон, помер 7 грудня 43 року до нашої ери. Але в кожному поколiннi цей вигук звучить знову i знову - так невже всi нашi проблеми ще нiхто нi разу не намагався вирiшувати? Навiщо наступати на граблi, i без того зношенi вiд постiйних дотикiв з лобами предкiв?

Окреме питання - а чи iснує взагалi якась "об'єктивна" iсторiя? Чи не є виклад iсторичних подiй всього лише плодом манiпуляцiй на догоду миттєвим полiтичним iнтересам? Ця точка зору дуже поширена. Як її крайнє вираження, виникають i набувають популярностi рiзнi теорiї, якi "викривають" загальноприйняту iсторiю, як нiбито суцiльну фальсифiкацiю. Звiдси i загальний нiгiлiзм щодо вивчення iсторiї - нiколи не знаєш, правду тобi говорять або просто черговий раз намагаються "прополоскати мiзки" - адже iсторичнi факти куди важче пiддаються перевiрцi, нiж навiть природно-науковi.

Менi здається, що така точка зору - всього лише реакцiя обивателя на те, що подається пiд назвою "iсторичнi факти" в багатотиражних виданнях на поганому паперi i в саморобних iнтернет-ЗМI з рекламою сумнiвного змiсту. На жаль, iсторiя спотворюється i куди бiльш професiйними руками - спекуляцiї на iсторичних подiях ще до нашої ери увiйшли в пропагандистський арсенал найрiзноманiтнiших полiтичних напрямкiв. Приклади тому знайти нескладно i в давнину, а в сучасностi вони зустрiчаються на кожному розi. Але це зовсiм не означає, що об'єктивної iсторiї не iснує, i справжнi iсторики це чудово знають.

Автор цих рядкiв, сам iнженер по роду занять i за покликанням, ризикне висловити думку, що зi шкiльного курсу можна без принципового збитку викинути багато роздiлiв точних наук, i тим звiльнити все бiльш стиснутий час учнiв, нинi часто зайнятих навiть бiльше їх працюючих батькiв. Але малокорисну на практицi iсторiю викинути не можна! Без її вивчення будь-яка нацiя перетворюється на збiговисько тих, кого письменник Чингiз Айтматов колись назвав "манкуртами" - iдеальних рабiв, позбавлених пам'ятi.

* * *

Книга , яку ви тримаєте в руках, складена з нарисiв, присвячених видатним дiячам комп'ютерної технiки радянського перiоду. З них ви дiзнаєтеся про те, що в СРСР iснувала досить розвинена комп'ютерна галузь, що забезпечила науковi та вiйськовi потреби держави. Показовим прикладом може служити перша радянська система протиракетної оборони ("Система А"), випробувана в 1961 роцi. Вона з першого випробування зумiла зробити те, що в тi часи здавалося неможливим: забезпечити поразку "ворожої" ракети без застосування ядерної боєголовки, що має велику площу ураження. Завдання це порiвнювали з завданням "потрапити снарядом по снаряду" i було воно настiльки складним, що американцi змогли повторити наш успiх лише через 23 роки - до цього їх системи протиракетної оборони (ПРО) лише забезпечували попередження про напад або використовували небезпечнi для сторони, що захищається, ядернi боєприпаси.

Зрозумiло, без застосування високопродуктивного обчислювального комплексу, який автоматично вiдслiдковує цiль, таке було б неможливо здiйснити. Так обчислювальна технiка втрутилася у полiтику: створення досить досконалої радянської ПРО було головним фактором того, що ядерна зброя так i залишилася зброєю стримування - зараз ми вже погано пам'ятаємо, що з обох бокiв тодi було чимало гарячих голiв, цiлком готових вирiшити всi проблеми превентивним ядерним ударом.

Значна частина включених до книги нарисiв написана член-кореспондентом НАН України Борисом Миколайовичем Малиновським. У момент, коли пишуться цi рядки, йому виповнилося 92 роки, але вiн як i ранiше бадьорий i готовий до роботи, недавно вийшла його чергова книга. Борис Миколайович потрапив в київський Iнститут електротехнiки АН УРСР ще в 1950 роцi, коли його керiвником був Сергiй Олексiйович Лебедєв, i вiдразу став тiсно спiвпрацювати з лабораторiєю обчислювальної технiки. У наступнi роки його життєвий шлях так чи iнакше перетинався з долею бiльшостi комп'ютерних дiячiв радянського перiоду, з багатьма з них вiн був близько знайомий. Наприкiнцi вiсiмдесятих - початку дев'яностих вiн виконав титанiчну за обсягом роботу, зiбравши багато спогадiв i документiв, якi стосуються iсторiї радянської комп'ютерної галузi. Його пошуки були пiдсумованi спочатку в двох бiографiчних книгах "Академiк С.Лебедєв" i "Академiк В.Глушков", а потiм доповненi i розширенi в книзi "Iсторiя обчислювальної технiки в особах", виданої в Києвi в 1995 роцi. Ця праця вже перетворився на класичну, стала основним джерелом, з якого сучаснi автори черпають iнформацiю про радянськi комп'ютери - багато статей на цю тему є просто переказ текстiв Бориса Миколайовича.

Книгу Малиновського нескладно знайти в Iнтернетi - фрагменти "Iсторiї комп'ютерної технiки в особах" можна було зустрiти на рiзних сайтах ще наприкiнцi минулого столiття. У 2004 роцi автор цих рядкiв з дозволу Бориса Миколайовича пiдготував i розмiстив в бiблiотецi Мошкова (lib.ru) повну електронну копiю, i тепер вона є в бiльшостi електронних бiблiотек, у тому числi в форматах для електронних рiдерiв. Однак паперове видання, тим бiльше що воно було випущено за кордоном, в Росiї давно стало раритетом. Спочатку була iдея просто перевидати його, можливо, з деякими доповненнями. Але в мiру поглиблення в тему автор цих рядкiв знаходив все бiльше нового матерiалу i трактувань подiй, тому вiн насмiлився повнiстю переписати бiографiю лiдера всього напряму Сергiя Олексiйовича Лебедєва, включивши туди факти i свiдчення, яких не було в розпорядженнi Б.М.Малиновського пiд час роботи над книгою.

Крiм того, автором цих рядкiв переписаний iз скороченнями i доповненнями нарис про В.М.Глушкова, заново написаний нарис про одного з найяскравiших персонажiв iсторiї вiтчизняної обчислювальної технiки Анатолiя Iвановича Китова, написана послiдовна бiографiя самого Малиновського та складено календар подiй у вiтчизнянiй обчислювальнiй технiцi до падiння СРСР.

Укладач вiд усiєї душi дякує:

Деякi додатковi подробицi читач може знайти в Iнтернетi на сайтi it-history.ru. Зауваження та побажання надсилайте за адресою revich@lib.ru

Юрiй Ревич, листопад 2013 року

Санкт-Петербург, "БХВ-Петербург", 2014, ISBN 978-5-9775-3309-6
© Ю.В.Ревич, Б.М.Малиновський, 2014
© Оформление, издательство "БХВ-Петербург", 2014