Русский      English

Internet та кiбернетика
Леонiд Черняк

 

 

Every tool has a genealogy
(У кожного iнструменту є свiй родовiд).
Норберт Вiнер

У пошуках родовiдної Мережi може виявитися корисним слово "кiберпростiр". Воно служить удалим мiстком мiж словами "Iнтернет" i "кiбернетика", насамперед тому, що в ньому точно вiдбитий характер взаємозв'язку Мережi i цiєї науки. Термiн "кiберпростiр" запропонував у 1984 р. американський письменник Вiльям Гiбсон (William Gibson) у своїй книзi "Neuromancer", i тепер його нерiдко використовують як синонiм для слова "Iнтернет". Незабаром з'явилися неологiзми: кiбермедiа, кiберпанк, кiборг та iн. Треба визнати, що Гiбсон не був першим серед тих, хто прогнозував майбутнi кiбернетичнi медiйнi технологiї. Роль нових засобiв масової iнформацiї передбачив канадський учений М.Мак-Лахан (M.McLuhan) у книзi "Understanding Media", що вийшла в 1964 р.

Не виключене, що встановлення "кiбернетичних" родових коренiв iнтернету може комусь показатися надуманою витiвкою. Склалася думка, що в жодного з основних елементiв сучасної Мережi немає нiчого такого, що явно б указувало на їхнє спорiднення з кiбернетикою. Спростувати таку думку не просто, тому що помiтнi докази на поверхнi не лежать. У цьому, власне, i полягає парадокс чи загадковiсть термiнiв "кiберпростiр" i "кiбернетичний гiперпростiр": приймаючи їх, ми внутрiшньо (пiдсвiдомо) погоджуємося з їхнiм кiбернетичним походженням, але пояснити причину цього не вдається. Може бути, ми не зовсiм правильно розумiємо, що таке кiбернетика?

Джерела протирiччя варто шукати в стереотипному представленнi про кiбернетику як науку. Вiзьмемо, примiром, усе ще популярний "Радянський енциклопедичний словник". У ньому кiбернетика визначається як наука про основнi закони одержання, збереження, передачi i переробки iнформацiї. Її ядро складають теорiя iнформацiї, теорiя алгоритмiв, теорiя автоматiв, дослiдження операцiй, теорiя оптимального керування i теорiя розпiзнавання образiв.

У захiдних джерелах кiбернетику трактують ширше, її iнодi називають не наукою, а розмитою областю знань (fuzzily defined academic domain), куди включають математику, технологiї, фiлософiю i соцiальнi науки. У бiльш вузькому розумiннi до кiбернетики вiдносять такi областi знання, як штучний iнтелект, нейроннi мережi, динамiчнi системи, теорiю хаосу, складнi адаптивнi системи.

Однак жодне з цих визначень не позначає те, що складає видиму основу Iнтернету: протоколи, сервери, браузери, мови HTML, XML i Java i т.iн.

Так що ж таке "кiбернетичний гiперпростiр" - усього лише красива метафора чи має сенс пошукати бiльш адекватне трактування предмета кiбернетики.


Норберт Вiнер

У цьому випадку варто звернутися до першоджерел, тобто до робiт самого Норберта Вiнера. Саме вiн запропонував назвати кiбернетикою комплекс знань про керування самими рiзними системами: технiчними, бiологiчними чи соцiальними. Але було б неправильно зв'язувати становлення i розвиток кiбернетики тiльки з iм'ям Вiнера. Якщо побудувати генеалогiчне древо цiєї науки, то виявиться, що самому Вiнеровi належить тiльки корiнь i одна з галузей, проте саме його дiяльнiсть найбiльшою мiрою сприяла створенню Мережi.

Довести це не просто. Норберт Вiнер став визнаним класиком науки, i його роботи, як книги письменник-класика, знають усi, але не читає нiхто.

Людей, що читали "Кiбернетику" Вiнера, мало, ще менше тих, хто змiг зрозумiти комплекс математичних, фiлософських i релiгiйних iдей, зiбраних у нiй (разюче, але ця книга майже не перевидається).

Поверхневе знання "Кiбернетики" приводить до того, що популярними виявилися не власнi оригiнальнi iдеї Вiнера, а включенi в книгу i вiдомi задовго до нього досить простi представлення про зворотний зв'язок у системах керування. У технiцi можна знайти безлiч прикладiв пристроїв, де iснує зворотний зв'язок, наприклад, уже не одне сторiччя вiдомий вiдцентровий регулятор Джеймса Уатта, що зробив парову машину символом першої промислової революцiї. Теоретичнi пiдходи до зворотного зв'язку були розробленi англiйським фiзиком Джеймсом Максвеллом ще в 1868 р.

До того ж з погляду iсторiї Iнтернету найбiльший iнтерес представляє дiяльнiсть Вiнера пiсля 1948 р., коли вже була опублiкована "Кiбернетика", але колись варто сказати кiлька слiв про наукову бiографiю цього вченого, щоб було зрозумiле, з яким багажем знань вiн пiдiйшов до рiшення проблем взаємодiї людини з комп'ютером.

Син професора славiстики, вихiдця з Росiї, Норберт Вiнер одержав учений ступiнь доктора фiлософiї в Гарвардському унiверситетi у вiцi 18 рокiв. Потiм вiн працював разом з Бертаном Расселом у Кембриджi i Девiдом Гiльбертом у Геттiнгенi. По закiнченнi першої свiтової вiйни Вiнер став викладати в Массачусетському технологiчному iнститутi (МТI), де виконав цiлий ряд математичних дослiджень свiтового класу. Тут же в нього склалася багаторiчна особиста дружба з Ванневаром Бушем, про чию роль в органiзацiї наукових дослiджень по iнформацiйних технологiях варто згадати окремо.

Саме В.Буш з початком другої свiтової вiйни залучив Вiнера до рiшення математичних задач, зв'язаних з керуванням зенiтним вогнем на пiдставi iнформацiї, одержуваної вiд радiолокацiйних станцiй. Таким чином, Вiнер став учасником Битви за Англiю, завдяки чому змiг познайомитися з Аланом Тьюрингом i Джоном фон Ньюманом. Величезне значення для формування поглядiв Вiнера на проблему "людина та комп'ютер" мала спiльна дiяльнiсть з мексиканським психологом i кардiологом Артуро Розенблютом, саме йому була присвячена книга "Кiбернетика". Перелiчити всiх тих великих учених, з ким спiлкувався Вiнер, складно, назвемо тiльки найвiдомiшi iмена: Альберт Ейнштейн, Макс Борн, Ричард Курант, Клод Шеннон, Фелiкс Клейн.

Норберт Вiнер, як нiхто iнший, сприяв тому, що МТI перетворився в один з провiдних наукових центрiв свiту, а фiгура розсiяного професора з незмiнною сигарою стала деяким символом цього iнституту. У середовищi наукової молодi виник свого роду культ Вiнера, вiн перетворився в епiчного героя, є навiть сайт дуже милих анекдотiв, де Вiнер виступає як головний персонаж.

До проблеми "людина та комп'ютер" Норберт Вiнер звернувся з ряду причин. Насамперед тому, що його цiкавили питання комунiкацiй у технiцi, у живiй природi й у суспiльствi. Крiм того, учений хотiв пiти вiд вiйськової тематики, що зайняла в нього кiлька рокiв життя. У контекстi iсторiї Iнтернету важливо зрозумiти, що проблемою взаємодiї людини i комп'ютера зайнявся дослiдник з колосальним науковим потенцiалом. У ту область, що ми сьогоднi називаємо iнформацiйними технологiями, прийшов учений, що володiє класичною унiверситетською й академiчною культурою (думаю, що ця культура тепер уже загублена, причому назавжди).

Не варто дивуватися тому, що за Вiнером не значиться нiяких практичних робiт, зв'язаних з комп'ютерами, у той час його займали бiльш серйознi речi. Вiнер став засновником кiбернетичної фiлософiї, засновником власної школи, i його заслуга в тiм, що ця фiлософiя була передана учням i послiдовникам. Саме школi Вiнера належить ряд робiт, що, у кiнцевому рахунку, привели до народження Iнтернету.

Можливо, Вiнер першим зрозумiв, що поява цифрового комп'ютера пiднiмає питання про якiсно новий рiвень взаємодiї людини з машиною. Сьогоднi, коли кожен персональний комп'ютер постачається рiзними iнтерактивними пристроями, можна говорити про те, що багато чого вже досягнуто. Але тодi, у 40-х i 50-х роках, спiвiснували дiаметрально протилежнi погляди на роль обчислювальних машин: однi вченi бачили в них просто iнструмент для розрахункiв, а iншi пророкували їм долю деякого надлюдського розуму. Вiнер вважав помилковими обидвi цi точки зору.

Вiн був не згодний з поширеною думкою про те, що обчислювальнi машини можуть самостiйно породжувати кориснi результати. Вiнер вiдводив їм функцiю лише iнструмента, засобу для переробки даних, а людинi - функцiю витягу корисних результатiв. Але як знайти рiшення в ту пору, коли не було нi клавiатури, нi мишi, нi екрана, коли iснував колосальний розрив мiж фiлософським розумiнням проблеми i її технологiчним утiленням. Було зрозумiле, що воно знаходиться десь на мiждисциплiнарному рiвнi, тому Вiнер прийшов до необхiдностi органiзувати в МТI щотижневий семiнар iз залученням самих рiзних фахiвцiв.

Семiнар почав працювати навеснi 1948 р. Його учасники згадують, що перший час вiн нагадував будiвництво Вавiлонської вежi, оскiльки до нього були притягнутi вченi рiзних, часом далеких друг вiд друга спецiальностей - математики, iнженери, психологи, фiлософи, медики, бiологи i т.iн. Незважаючи на те, що значний час пiшов на формування загальної мови нової науки, семiнар виявився дуже результативним.

В остаточному пiдсумку удалося виробити кiлька принципових концепцiй, якi можна розглядати як першi основнi iдеї майбутньої Мережi. По-перше, на семiнарi в процесi обговорень було висловлене припущення, що комп'ютер повинний стати одним з найважливiших засобiв комунiкацiї (хоча уявити собi комп'ютер як комунiкацiйний пристрiй на початку 50-х було непросто). Вiдзначимо, що до появи першої комп'ютерної мережi залишалося не менш 15 рокiв. Роберт Меткалф, винахiдник протоколу Ethernet, афористично визначив призначення комп'ютера: "Communication is the most important thing computers can do" (комунiкацiя - найбiльш важливе з того, що може робити комп'ютер), але це случилося набагато пiзнiше.

По-друге, був зроблений очевидний (з погляду дня сьогоднiшнього) вивiд про те, що комп'ютер повинний забезпечувати режим iнтерактивної взаємодiї. На той момент iз периферiйних пристроїв iснували тiльки пристрої для введення з перфострiчок чи перфокарт i примiтивнi принтери. У зародковому виглядi iнтерактивний режим частково втiлився в унiкальний для свого часу комп'ютер Whirlwind ("Ураган"), побудований у МТI в 1950 р. У його уявi активно брали участь члени вiнеровського семiнару. Саме до цього комп'ютера вперше пiдключили алфавiтно-цифрову клавiатуру.

Отже, двi очевиднi складовi кiберпростору - комп'ютери як засiб комунiкацiї й iнтерактивний режим - були виплеканi в колисцi семiнару, керованого Вiнером. "У кожного iнструменту є свiй родовiд".

Але не менш важливо для iсторiї Iнтернету ще одна обставина. Семiнар Вiнера став школою, вiдкiля вийшли багато творцiв Мережi. До їхнього числа вiдноситься i Джон Лiклайдер, що кiлька рокiв потому, працюючи по проекту ARPANet, став ключовою фiгурою першого проекту Мережi.

В останнi роки життя Ноберт Вiнер поглибився у фiлософськi й етичнi проблеми, вони знайшли вiдображення в його останнiй книзi "God and Golem", також вiн автор двох мемуарних книг "Я - математик" i "Колишнiй вундеркiнд".

Визнаючи важливе значення перiоду становлення iнформацiйних технологiй, треба помiтити, що кiбернетика - це не тiльки минуле, але i майбутнє. Одне зi значень грецького слова kebernetes, вiд якого вiдбувається її назва, - кермовий. Як не дивно, але практично всi створюванi кiбернетичнi системи протягом багатьох рокiв обходилися без "людин-кермового". Зовсiм недавно, усього кiлька рокiв назад, з'явився новий напрямок - кiбернетика другого порядку (second-order cybernetics). Воно вiдрiзняється вiд класичного тим, що включає в контур керування, що був традицiйно чисто машинним, людину-спостерiгача.


Переклад з росiйської Малашок Т.I.
Матерiали опублiкованi з дозволу редакцiї сайту "Виртуальный компьютерный музей"
Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi