Русский      English

Internet та кібернетика
Леонід Черняк

 

 

Every tool has a genealogy
(У кожного інструменту є свій родовід).
Норберт Вінер

У пошуках родовідної Мережі може виявитися корисним слово "кіберпростір". Воно служить удалим містком між словами "Інтернет" і "кібернетика", насамперед тому, що в ньому точно відбитий характер взаємозв'язку Мережі і цієї науки. Термін "кіберпростір" запропонував у 1984 р. американський письменник Вільям Гібсон (William Gibson) у своїй книзі "Neuromancer", і тепер його нерідко використовують як синонім для слова "Інтернет". Незабаром з'явилися неологізми: кібермедіа, кіберпанк, кіборг та ін. Треба визнати, що Гібсон не був першим серед тих, хто прогнозував майбутні кібернетичні медійні технології. Роль нових засобів масової інформації передбачив канадський учений М.Мак-Лахан (M.McLuhan) у книзі "Understandіng Media", що вийшла в 1964 р.

Не виключене, що встановлення "кібернетичних" родових коренів інтернету може комусь показатися надуманою витівкою. Склалася думка, що в жодного з основних елементів сучасної Мережі немає нічого такого, що явно б указувало на їхнє споріднення з кібернетикою. Спростувати таку думку не просто, тому що помітні докази на поверхні не лежать. У цьому, власне, і полягає парадокс чи загадковість термінів "кіберпростір" і "кібернетичний гіперпростір": приймаючи їх, ми внутрішньо (підсвідомо) погоджуємося з їхнім кібернетичним походженням, але пояснити причину цього не вдається. Може бути, ми не зовсім правильно розуміємо, що таке кібернетика?

Джерела протиріччя варто шукати в стереотипному представленні про кібернетику як науку. Візьмемо, приміром, усе ще популярний "Радянський енциклопедичний словник". У ньому кібернетика визначається як наука про основні закони одержання, збереження, передачі і переробки інформації. Її ядро складають теорія інформації, теорія алгоритмів, теорія автоматів, дослідження операцій, теорія оптимального керування і теорія розпізнавання образів.

У західних джерелах кібернетику трактують ширше, її іноді називають не наукою, а розмитою областю знань (fuzzily defіned academic domain), куди включають математику, технології, філософію і соціальні науки. У більш вузькому розумінні до кібернетики відносять такі області знання, як штучний інтелект, нейронні мережі, динамічні системи, теорію хаосу, складні адаптивні системи.

Однак жодне з цих визначень не позначає те, що складає видиму основу Інтернету: протоколи, сервери, браузери, мови HTML, XML і Java і т.ін.

Так що ж таке "кібернетичний гіперпростір" - усього лише красива метафора чи має сенс пошукати більш адекватне трактування предмета кібернетики.


Норберт Вiнер

У цьому випадку варто звернутися до першоджерел, тобто до робіт самого Норберта Вінера. Саме він запропонував назвати кібернетикою комплекс знань про керування самими різними системами: технічними, біологічними чи соціальними. Але було б неправильно зв'язувати становлення і розвиток кібернетики тільки з ім'ям Вінера. Якщо побудувати генеалогічне древо цієї науки, то виявиться, що самому Вінерові належить тільки корінь і одна з галузей, проте саме його діяльність найбільшою мірою сприяла створенню Мережі.

Довести це не просто. Норберт Вінер став визнаним класиком науки, і його роботи, як книги письменник-класика, знають усі, але не читає ніхто.

Людей, що читали "Кібернетику" Вінера, мало, ще менше тих, хто зміг зрозуміти комплекс математичних, філософських і релігійних ідей, зібраних у ній (разюче, але ця книга майже не перевидається).

Поверхневе знання "Кібернетики" приводить до того, що популярними виявилися не власні оригінальні ідеї Вінера, а включені в книгу і відомі задовго до нього досить прості представлення про зворотний зв'язок у системах керування. У техніці можна знайти безліч прикладів пристроїв, де існує зворотний зв'язок, наприклад, уже не одне сторіччя відомий відцентровий регулятор Джеймса Уатта, що зробив парову машину символом першої промислової революції. Теоретичні підходи до зворотного зв'язку були розроблені англійським фізиком Джеймсом Максвеллом ще в 1868 р.

До того ж з погляду історії Інтернету найбільший інтерес представляє діяльність Вінера після 1948 р., коли вже була опублікована "Кібернетика", але колись варто сказати кілька слів про наукову біографію цього вченого, щоб було зрозуміле, з яким багажем знань він підійшов до рішення проблем взаємодії людини з комп'ютером.

Син професора славістики, вихідця з Росії, Норберт Вінер одержав учений ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті у віці 18 років. Потім він працював разом з Бертаном Расселом у Кембриджі і Девідом Гільбертом у Геттінгені. По закінченні першої світової війни Вінер став викладати в Массачусетському технологічному інституті (МТІ), де виконав цілий ряд математичних досліджень світового класу. Тут же в нього склалася багаторічна особиста дружба з Ванневаром Бушем, про чию роль в організації наукових досліджень по інформаційних технологіях варто згадати окремо.

Саме В.Буш з початком другої світової війни залучив Вінера до рішення математичних задач, зв'язаних з керуванням зенітним вогнем на підставі інформації, одержуваної від радіолокаційних станцій. Таким чином, Вінер став учасником Битви за Англію, завдяки чому зміг познайомитися з Аланом Тьюрингом і Джоном фон Ньюманом. Величезне значення для формування поглядів Вінера на проблему "людина та комп'ютер" мала спільна діяльність з мексиканським психологом і кардіологом Артуро Розенблютом, саме йому була присвячена книга "Кібернетика". Перелічити всіх тих великих учених, з ким спілкувався Вінер, складно, назвемо тільки найвідоміші імена: Альберт Ейнштейн, Макс Борн, Ричард Курант, Клод Шеннон, Фелікс Клейн.

Норберт Вінер, як ніхто інший, сприяв тому, що МТІ перетворився в один з провідних наукових центрів світу, а фігура розсіяного професора з незмінною сигарою стала деяким символом цього інституту. У середовищі наукової молоді виник свого роду культ Вінера, він перетворився в епічного героя, є навіть сайт дуже милих анекдотів, де Вінер виступає як головний персонаж.

До проблеми "людина та комп'ютер" Норберт Вінер звернувся з ряду причин. Насамперед тому, що його цікавили питання комунікацій у техніці, у живій природі й у суспільстві. Крім того, учений хотів піти від військової тематики, що зайняла в нього кілька років життя. У контексті історії Інтернету важливо зрозуміти, що проблемою взаємодії людини і комп'ютера зайнявся дослідник з колосальним науковим потенціалом. У ту область, що ми сьогодні називаємо інформаційними технологіями, прийшов учений, що володіє класичною університетською й академічною культурою (думаю, що ця культура тепер уже загублена, причому назавжди).

Не варто дивуватися тому, що за Вінером не значиться ніяких практичних робіт, зв'язаних з комп'ютерами, у той час його займали більш серйозні речі. Вінер став засновником кібернетичної філософії, засновником власної школи, і його заслуга в тім, що ця філософія була передана учням і послідовникам. Саме школі Вінера належить ряд робіт, що, у кінцевому рахунку, привели до народження Інтернету.

Можливо, Вінер першим зрозумів, що поява цифрового комп'ютера піднімає питання про якісно новий рівень взаємодії людини з машиною. Сьогодні, коли кожен персональний комп'ютер постачається різними інтерактивними пристроями, можна говорити про те, що багато чого вже досягнуто. Але тоді, у 40-х і 50-х роках, співіснували діаметрально протилежні погляди на роль обчислювальних машин: одні вчені бачили в них просто інструмент для розрахунків, а інші пророкували їм долю деякого надлюдського розуму. Вінер вважав помилковими обидві ці точки зору.

Він був не згодний з поширеною думкою про те, що обчислювальні машини можуть самостійно породжувати корисні результати. Вінер відводив їм функцію лише інструмента, засобу для переробки даних, а людині - функцію витягу корисних результатів. Але як знайти рішення в ту пору, коли не було ні клавіатури, ні миші, ні екрана, коли існував колосальний розрив між філософським розумінням проблеми і її технологічним утіленням. Було зрозуміле, що воно знаходиться десь на міждисциплінарному рівні, тому Вінер прийшов до необхідності організувати в МТІ щотижневий семінар із залученням самих різних фахівців.

Семінар почав працювати навесні 1948 р. Його учасники згадують, що перший час він нагадував будівництво Вавілонської вежі, оскільки до нього були притягнуті вчені різних, часом далеких друг від друга спеціальностей - математики, інженери, психологи, філософи, медики, біологи і т.ін. Незважаючи на те, що значний час пішов на формування загальної мови нової науки, семінар виявився дуже результативним.

В остаточному підсумку удалося виробити кілька принципових концепцій, які можна розглядати як перші основні ідеї майбутньої Мережі. По-перше, на семінарі в процесі обговорень було висловлене припущення, що комп'ютер повинний стати одним з найважливіших засобів комунікації (хоча уявити собі комп'ютер як комунікаційний пристрій на початку 50-х було непросто). Відзначимо, що до появи першої комп'ютерної мережі залишалося не менш 15 років. Роберт Меткалф, винахідник протоколу Ethernet, афористично визначив призначення комп'ютера: "Communication is the most important thing computers can do" (комунікація - найбільш важливе з того, що може робити комп'ютер), але це трапилося набагато пізніше.

По-друге, був зроблений очевидний (з погляду дня сьогоднішнього) вивід про те, що комп'ютер повинний забезпечувати режим інтерактивної взаємодії. На той момент із периферійних пристроїв існували тільки пристрої для введення з перфострічок чи перфокарт і примітивні принтери. У зародковому вигляді інтерактивний режим частково втілився в унікальний для свого часу комп'ютер Whirlwind ("Ураган"), побудований у МТІ в 1950 р. У його уяві активно брали участь члени вінеровського семінару. Саме до цього комп'ютера вперше підключили алфавітно-цифрову клавіатуру.

Отже, дві очевидні складові кіберпростору - комп'ютери як засіб комунікації й інтерактивний режим - були виплекані в колисці семінару, керованого Вінером. "У кожного інструменту є свій родовід".

Але не менш важливо для історії Інтернету ще одна обставина. Семінар Вінера став школою, відкіля вийшли багато творців Мережі. До їхнього числа відноситься і Джон Ліклайдер, що кілька років потому, працюючи по проекту ARPANet, став ключовою фігурою першого проекту Мережі.

В останні роки життя Ноберт Вінер поглибився у філософські й етичні проблеми, вони знайшли відображення в його останній книзі "God and Golem", також він автор двох мемуарних книг "Я - математик" і "Колишній вундеркінд".

Визнаючи важливе значення періоду становлення інформаційних технологій, треба помітити, що кібернетика - це не тільки минуле, але і майбутнє. Одне зі значень грецького слова kebernetes, від якого відбувається її назва, - кермовий. Як не дивно, але практично всі створювані кібернетичні системи протягом багатьох років обходилися без "людини-кермового". Зовсім недавно, усього кілька років назад, з'явився новий напрямок - кібернетика другого порядку (second-order cybernetics). Воно відрізняється від класичного тим, що включає в контур керування, що був традиційно чисто машинним, людину-спостерігача.


Переклад з російської Малашок Т.І.
Матеріали опубліковані з дозволу редакції сайту "Виртуальный компьютерный музей"
Хронологія розвитку обчислювальної техніки в Україні