Русский      English

Джозеф Лiклайдер - перший психолог IТ
Леонiд Черняк

 
Якою нам буде уявляться загальна комунiкацiйна картина свiту, якщо ми заглянемо в майбутнє, скажемо в 2000 р.? Чи буде це єдина унiверсальна мережа, що охоплює всю земну кулю, чи тверда структура, що складається з окремих мереж, чи, нарештi, сукупнiсть окремих незалежних мереж? Але не виключена ще одна альтернатива: погоджена система, що складається з окремих функцiонально зв'язаних, але незалежних мереж?
Ця перспектива найбiльш ймовiрна.
З книги Д.Лiклайдера та A.Везза, 1978 р.

Джозефа Лiклайдера (Licklider, Joseph Carl Robnett) слiдом за Норбертом Вiнером i Ванневаром Бушем можна назвати провiсником сучасних iнформацiйних технологiй взагалi й iнтернету зокрема. Вiн стоїть з ними в одному рядi як продовжувач справи, початого цими двома великими людьми. Лiк (так звичайно його звали колеги), на вiдмiну вiд своїх попередникiв, був майже гуманiтарiєм, точнiше фахiвцем з психоакустики, однiєї з дисциплiн iнженерної психологiї.

На перший погляд може показатися дивним, що спадкоємцем видатного математика i великого iнженера став психолог. Але якщо вдуматися, то парадоксальним представиться саме те, скiльки мiзерно малий внесок психологiв i iнших фахiвцiв-гуманiтарiїв в iнформацiйнi технологiї, де людина займає аж нiяк не менше мiсце, нiж комп'ютер. Ця многомiлiардна iндустрiя, що робить iнформацiю, по визначенню бiльше зв'язана з людиною, нiж будь-яка iнша, але при цьому вона має дуже слабкi гуманiтарнi коренi. Визнаючи це, не можна не визнати й iнше, а саме гiпертрофований вплив iнженерних знань, що вiдповiдають головним чином на питання "якi", залишаючи без вiдповiдi питання "навiщо?", "для кого?" i багато хто iншi. Особливо гостро недостача гуманiтарного початку буде вiдчуватися найближчим часом з появою новiтнiх iнтернет-технологiй.

Формально причетнiсть Лiклайдера до створення Iнтернету виражається в тiм, що вiн двiчi протягом 15 рокiв був керiвником вiддiлу методiв обробки iнформацiї (Information Processing Techniques Office, IPTO) - пiдроздiлу ARPA, що було родоначальником роботи в цьому напрямку. Найбiльше примiтно й iсторично важливе перебування Лiку на посадi керiвника IPTO у перiод з 1962 по 1964 р.

На посаду першого керiвника нової структури Лiклайдер був призначений насамперед тому, що мав унiкальний багаж знань, що йому удалося нагромадити за пiслявоєнний перiод, чому сприяли приналежнiсть до унiверситетської елiти, з одного боку, а з iншого боку - участь як консультанта у великих оборонних проектах.

На початку своєї наукової кар'єри Лiк вiв спосiб життя, типовий для процвiтаючого професора. Вiн працював у Гарвардському унiверситетi i Массачусетському технологiчному iнститутi (МТI), був обраний президентом Акустичного суспiльства США, визнаний гiдним декiлькох високих академiчних нагород. Подальшому лiнiйному розвитку кар'єри "перешкодили" двi обставини. Перше - участь у семiнарi Норберта Вiнера, друге - поєднання викладацької дiяльностi з роботою як вiце- президента по iнженернiй психологiї й iнформацiйних системах у компанiї Bolt Beranek i Newman (BBN).

Перше заразило його кiбернетичним пiдходом, а завдяки другому Лiк виявився одним з перших гуманiтарiїв, що одержали доступ до комп'ютера (це була машина Royal McBee LGB-30), чи, як тодi говорили, ЦОМ, пiдкреслюючи тим самим їх вiдмiннiсть вiд аналогових, машин. Спочатку його iдеї про використання комп'ютера в науковiй працi не вiдрiзнялися оригiнальнiстю. Як i багато iнших учених, вiн хотiв використовувати обчислювальну машину для моделювання тих процесiв, вивченням яких займався. Обчислювальних можливостей тодiшнiх комп'ютерiв для iнтерпретацiї процесiв, що вiдбуваються в головному мозку, явно не вистачало, i зробити щось серйозне було неможливе. Але Лiклайдер не розчарувався в новiй технiцi i знайшов їй зовсiм iнше, несподiване для того часу застосування. Будучи психологом, вiн придiляв чималу увагу самоаналiзу i вивченню власної роботи. На цьому шляху вiн зробив висновок, убивчо тривiальний з погляду сьогоднiшнього дня: основна частина часу вченого iде на механiчну роботу, яку можна доручити комп'ютеру. Тобто Лiклайдер одним з перших зрозумiв, що комп'ютер варто використовувати як засiб автоматизацiї рутинної роботи.

Сьогоднi важко кого-небудь здивувати подiбним умовиводом, але в серединi п'ятидесятих, мабуть, єдиним союзником Лiку мiг бути тiльки Даг Енгельбарт. (До речi, Лiклайдер брав участь у фiнансуваннi робiт Енгельбарта.) У МТI, де практично всi молодi таланти, наближенi до комп'ютерiв, цiкавилися в основному високими науковими проблемами, наприклад задачами штучного iнтелекту, практична iдея створення "електронного клерка" не могла залучити до себе помiтний iнтерес.

Колосальною удачею виявилася та обставина, що в наступному в розпорядженнi ученого виявився один з перших експериментальних екземплярiв комп'ютера, випущеного компанiєю Digital Equipment. Легендарний утвiр Кена Олсена PDP-1, попередник мiнi-ЕОМ 70-80-х рокiв, був по тим часам на рiдкiсть дешевий, вiн коштував за рiзними оцiнками всього 100-250 тис. дол.(!), мав екран зi свiтловим пером i займав не бiльше мiсця, чим два домашнiх холодильники. З цим комп'ютером Лiклайдер зв'язав можливiсть матерiалiзацiї гiпотетичного персонального асистента memex, запропонованого В.Бушем.

У 1959 р. Лiклайдер на пiдставi досвiду, накопиченого в роботi з PDP-1, написав книгу "Бiблiотеки майбутнього", а в 1960 р. - отримала ще бiльш широке визнання, стаття "Симбiоз людини з машиною" (Man-Computer Symbiosis). Ця по сутi фiлософська стаття мiстить умогляднi вiдповiдi на деякi питання, поставленi у свiй час на перших семiнарах, органiзованих Норбертом Вiнером. Стаття стала свого роду iдеологiчним базисом для створення перших систем з подiлом часу, а в наступному i для комп'ютерних мереж. У нiй Лiклайдер проповiдує зовсiм природне для сьогоднiшнього дня прагматичне вiдношення до машини. Може показатися дивним, але в 60-х роках здатнiсть комп'ютера, грати в шахи, складати музику чи виконувати переклад з iноземної мови здавалася набагато бiльш важливою, нiж умiння вирiшувати простi й утилiтарнi задачi, для яких вiн використовується сьогоднi в 99,99% випадкiв. Потрiбний був хтось, хто мiг визначити цi самi практичнi цiлi. Цим "кимсь" виявився Джон Лiклайдер. Вiн запропонував напрямок, їм же названий interactive computing, де машинi вiдведена допомiжна роль стосовно людини.

Якщо комп'ютер розглядається як iнтелектуальний iнструмент, то вiдразу ж виникає два кола проблем. Перший - як технiчно органiзувати бажану iнтерактивну взаємодiю, а другий - у яке середовище входить людина, використовуючи комп'ютер. Цi два питання i стали основними для Лiклайдера в усi наступнi роки, i вiн розробляв їх у мiру дуже обмежених технiчних можливостей. Не можна сказати, що основнi функцiї i звичний образ робочого мiсця, що складався з графiчного екрана i клавiатури, безпосередньо випливають з його робiт, але завдяки його дiяльностi рух у цьому напрямку помiтно прискорився.

Опублiкованi статтi залучили до себе увагу тодiшнього директора ARPA Джека Руїни (Jack Ruina), вiн ставив перед собою задачу не просто удосконалити вiйськовi обчислювальнi системи, що iснували, а зробити фундаментальний прорив у цiй галузi. На той час було очевидно, що способи взаємодiї людини з комп'ютером (пакетний режим, перфовведення) безнадiйно застарiли. Лiклайдер був одним з деяких, хто говорив про це, i вибiр припав на нього. Про своє рiшення прийняти пропозицiї вiн згадував так: "Я зрозумiв, що Джек нацiлений не тiльки на застосування iнтерактивних обчислень для керування в галузi оборони, а набагато ширше, тому в жовтнi 1963 р. я переїхав у Пентагон i став директором IPTO".

Нова посада дозволяла Лiклайдеру розпоряджатися засобами, призначеними для пiдняття рiвня IТ. Вiн повинний був втiлювати в життя принципи керування наукою, запропонованi Ванневаром Бушем. У числi тринадцяти обраних для експерименту об'єктiв виявилися найбiльшi унiверситети, серед яких були i тi, що пiзнiше стали першими вузлами ARPANet.

Комп'ютерiв було мало, вони були дуже дорогi. Єдиною на той момент альтернативою пакетному режиму мiг бути режим подiлу часу (time- sharing). iдея його застосування витала в повiтрi починаючи iз середини 50-х рокiв (ХХ ст.). Розробки в цiй галузi велися в МТI пiд керiвництвом Роберта Фано (Проект MAC), Джоном Мак-Картi в Стенфордському унiверситетi i поруч iнших дослiдникiв. До появи систем з подiлом часу комп'ютер залишався атрибутом великих компанiй, академiчних iнститутiв i державних установ. Радикальнi змiни стали можливi в 60-х роках (ХХ ст.), коли новi мейнфрейми та мiнi-ЕОМ вiдкрили процес демократизацiї доступу до обчислювальної технiки. На жаль, здебiльшого на користувальницькому рiвнi, розумiння достоїнств подiлу часу цим i обмежувалося.

Але тi, хто були причетнi до створення time-sharing, умiли дивитися в майбутнє. Так, Мартiновi Гринбергеру належать слова, сказанi бiльш тридцяти п'яти (!) рокiв тому: "Якщо виключити непередбаченi обставини, то до 2000 р. он-лайновий обчислювальний сервiс стане такою же повсякденною послугою, якою сьогоднi є телефон".

Тодi режим подiлу часу був переднiм краєм, i заслуга Лiклайдера полягає в тiм, що вiн побачив перспективнiсть напрямку i створив умови для його розвитку. Пiд впливом IPTO у МТI стартував Проект MAC (Project MAC). Його розшифровують по-рiзному: "Людина i комп'ютер" (Man and Computer), "Комп'ютер як iнструмент пiзнання" (Machine-Aided Cognition) чи, нарештi, "Комп'ютер з розподiленим доступом" (Multi- Access). Букет розшифровок назви досить точно визначає мiсце Проекту. Лiклайдеру удалося залучити до нього найяснiшi голови того часу, досить назвати iмена Марвiна Мiнскi (Marvin Minsky), апостола штучного iнтелекту, i Дугласа Росса (Douglas Ross), одного з перших фахiвцiв з автоматизованого проектування.

Поставлена перед IPTO задача мала прагматичне вiйськове призначення, про нього сьогоднi i говорити нецiкаво, але Лiклайдер, вирiшуючи її, намагався змiнити вiдношення до комп'ютера. В одному з iнтерв'ю вiн визначив свої прагнення так: "Я хотiв одержати iнтерактивнi обчислення, я хотiв одержати режим подiлу часу, але при цьому я хотiв, щоб комп'ютер вийшов за межi iнструмента для обчислень i перетворився в комунiкацiйний пристрiй".

Залишивши IPTO, Лiклайдер продовжив роботу з Проекту МАС i навiть наприкiнцi шiстдесятих очолив його. (Помiтимо, що замiсть себе на посаду керiвника IPTO вiн запропонував зовсiм юного вченого Iвана Сазерленда (Ivan Suzerland), що нинi працює в Sun Microsystems, але це тема для окремої iсторiї.) Спочатку в MAC використовувався розроблений ранiше прообраз операцiйних систем Computation Сеntеr's Compatible Time-Sharing System (CTSS) для комп'ютера IBM 7090/94, що пiдтримує кiлька десяткiв термiналiв. У 1965 р. за допомогою компанiй General Electric i Bell Laboratories почалася розробка ОС MULTICS, завершена в 1969 р. Нова система пiдтримувала до 1000 термiналiв, мала багатокористувацьку файлову систему й iншi атрибути сучасних ОС. Тут уперше з'явилися електроннi таблицi й iншi нововведення. Один з найважливiших наслiдкiв МАС - створення Кеном Томпсоном i Денисом Рiчi мови СИ й ОС Unix.

Досвiд роботи з проекту MAC дозволив Лiклайдеру разом зi своїм учнем i послiдовником Робертом Тейлором (Robert Taylor) написати статтю "Комп'ютер як комунiкацiйний пристрiй" (The Computer as a Communication Device), опублiковану в квiтнi 1968 р. У нiй, по сутi, розвиваються iдеї iнженерних комунiкацiй, в основу яких покладенi роботи Клода Шеннона. З погляду класичної теорiї передача даних - це односпрямований процес, що зв'язує передавач iз приймачем. Лiклайдер йде далi, вiн розглядає процес комунiкацiї, включаючи в нього людину. Звiдси до Iнтернету залишається всього один крок.

Роберт Тейлор у передмовi до посмертного видання двох найвiдомiших робiт Лiклайдера (In Memoriam: J.C.R. Licklider 1915-1990, Digital Research Center Research Report № 61, Palo Alto, CA, August 7, 1990) сказав наступне: "Будь-яка людина i будь-яка компанiя, що використовують комп'ютер в iнтерактивному режимi, повиннi бути вдячнi Лiку".


Переклад з росiйської Малашок Т.I.
Матерiали опублiкованi з дозволу редакцiї сайту "Виртуальный компьютерный музей"
Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi