Перші бортові ЕОМ ракетно-космічних комплексів та їх створювачі
Мапа музею
Історія розвитку інформаційних технологій в Україні

За матеріалами книг Б.М.Малиновського
Передмова
Обчислювальна техніка для ракет та космічних систем
Характеристики бортових комп'ютерів
Перша серійна бортова ЕОМ
Про це знали не всі
Ілюстрації.   Додаткові матеріали

Перша серійна бортова електронна обчислювальна машина.

У 1971 р. у колишньому СРСР уперше була випробувана створена на Південному машинобудівному заводі ракета-носій з використанням бортової електронної обчислювальної машини (ЕОМ), розробленої у "Хартроні". Успішний запуск усунув існуючу недовіру до цифрової обчислювальної техніки. З'явилася необхідність у серійному випуску бортових ЕОМ. Для цього було залучено "Київський радіозавод". Це не було випадковістю.

"Залучення виробничого об'єднання "Київський радіозавод" до розробок і випуску засобів цифрової обчислювальної техніки ще в далекі п'ятидесяті роки фактично визначило наступний розвиток об'єднання та інтерес до його потенціалу в багатьох головних конструкторів спеціальної техніки", - розповідає колишній головний інженер, перший заступник генерального директора заводу лауреат Державної премії СРСР Борис Омелянович Василенко.

"У середині п'ятидесятих років на нашому заводі, створеному в 1953 р. із залізничних майстерень, з'явилася група молодих фахівців, пристрасних ентузіастів обчислювальної техніки. У той час на підприємстві йшло освоєння радіолокаційної системи виявлення місця перебування мінометів по траєкторних вимірах, складовою частиною якої був перевезений (на танковому ходу) аналоговий лічильно-розв'язувальний прилад вагою понад тонну. У перспективі передбачалося здійснити перехід на цифрову систему обробки результатів траєкторних вимірів. Для вирішення цієї задачі потрібні були фахівці і на підприємство були направлені випускники різних ВУЗів Києва та інших міст, у тому числі Таганрозького радіотехнічного інституту, що з 1956 року почав випуск інженерів за фахом "математичні лічильно-розв'язувальні прилади і пристрої". У 1957 році пройшла практику перша група студентів цього інституту, а в наступному році, після захисту дипломних проектів, вона була направлена на постійну роботу. Серед молодих фахівців був і автор цих рядків. Тоді і народилася ідея створення малої цифрової обчислювальної машини.

Освоєння обчислювальної техніки на підприємстві проходило в ув'язуванні з тими виробами і комплексами, що освоювало підприємство і тому не можна розірвати ці дві теми на самостійні розділи. В основному це стосувалося систем керування бойових ракетних комплексів, космічних станцій і апаратів. Великий внесок в освоєння і розвиток цієї техніки зробили керівники підприємства в різні роки: директори - Віктор Федорович Славгородський, Борис Павлович Ястребов, Дмитро Гаврилович Топчій, головні інженери - Микола Андрійович Лукавенко, Едгар Пилипович Костоломов, Борис Омелянович Василенко, головні конструктори - Ігор Васильович Бортовий, Анатолій Іванович Гудименко, Петро Іванович Подоплелов. Особливо великий і плідний період (понад 20 років) прийшовся на час 70-80 років ХХ століття, коли на чолі підприємства стояли Д.Г.Топчій, Б.О.Василенко, А.І.Гудименко.

Д.Г.Топчій мав винятковий дар у будь-якому складному питанні або проблемі побачити головне, сформулювати його, організувати і підкорити виконанню всі сили колективу - продовжує розповідь Б.О.Василенко. Ми багаторазово переконувалися в правильності його рішень. При цьому спектр його інтересів і розв'язуваних питань простирався від конкретних технічних рішень з того чи іншого виробу до стратегічних питань розвитку об'єднання, включаючи будівництво житла, розвиток сільськогосподарського виробництва й інші не менш важливі питання. Небагатослівний по натурі, він точно формулював питання і пропонував його рішення. У чомусь він нагадував мені С.П.Корольова. Сергій Олександрович Афанасьєв, що очолював Міністерство загального машинобудування СРСР, завжди говорив: "Топчій - це капітально, грунтовно".

У сімдесяті роки почалося освоєння нової елементної бази - інтегральних мікросхем. Дмитро Гаврилович домовився з Київським університетом (він був тоді членом вченої ради університету) про організацію на підприємстві спеціальної лабораторії по елементній базі. Набір фахівців до неї здійснювався тільки за рекомендацією університету. За короткий період часу він допоміг лабораторії одержати сучасне іспитове устаткування і вона стала брати участь у численних дослідженнях та іспитах разом з постачальниками елементів, розробила і впровадила серію методик неруйнуючого контролю, була визнана в Міністерстві електронної промисловості. В остаточному підсумку ми одержали могутній інструмент підвищення якості і надійності елементної бази, мали можливість впливати на постачальників, що зразу ж позначилось на надійності ракетних комплексів. _ сьогодні цей підрозділ, реформований у самостійну господарську структуру, продовжує працювати для забезпечення високонадійними елементами космічних систем, що виготовляються в Україні.

До складу виробничого об'єднання "Київський радіозавод" входило конструкторське бюро - досить могутній інженерний колектив, здатний вирішувати найскладніші наукові і виробничі задачі. Його допомога дозволила багатьом організаціям-розроблювачам складних систем успішно й у стислі терміни вести освоєння і виробництво нових зразків ракетно-космічної техніки.

Довгий час (з 1967 по 1988 р.) конструкторське бюро очолював талановитий інженер, лауреат Ленінської премії, кандидат технічних наук Анатолій Іванович Гудименко.

Відомо, що основним профілем ракетно-космічної галузі України в роки існування СРСР були бойові ракетні комплекси стратегічного призначення всіх класів: шахтного, залізничного і морського базування. На долю виробничого об'єднання "Київський радіозавод" випало освоєння і серійне виробництво систем керування цілого ряду цих комплексів, починаючи від знаменитого "першого виробу" ракети Р-12 і закінчуючи самою досконалою стратегічною ракетою Р-36М2 - у зарубіжній класифікації SS-18, що на заході назвали "Сатаною". Як правило, системи керування розроблялися в науково-виробничому об'єднанні "Хартрон", а поставлялися виробничому об'єднанню "Південний машинобудівний завод". Творча співдружність цих об'єднань з конструкторським бюро "Південне" привела до створення могутнього виробничо-технічного комплексу, що успішно вирішував усі поставлені задачі. Тривалий час ці підприємства очолювали видатні керівники - Михайло Кузьмич Янгель, а потім Володимир Федорович Уткін, Олександр Максимович Макаров і Володимир Григорович Сергєєв. Усі четверо - двічі Герої Соціалістичної Праці, лауреати Ленінської і Державних премій СРСР і України. На них лежала величезна відповідальність за доручену справу і, звичайно, за долі людей - майже стотисячного колективу і величезної армії суміжників з різних галузей промисловості.

Перші лічильно-розв'язувальні прилади народжувалися в атмосфері високих темпів робіт і жорстких технічних вимог. Елементною базою лічильно-розв'язувальних приладів були ферит-транзисторні комірки, на яких виконувалися: автомат виведення ракети на задану траєкторію, прилади регулювання удаваної швидкості, керування по тангажу, пристрій програмно-часового керування, що забезпечують керування двигунами і виведення ракети в потрібну точку простору. В усіх цих системах стабілізація ракети здійснювалася спеціальним приладом - автоматом стабілізації аналогового типу. Лише з переходом на бортові ЕОМ усі алгоритми керування були реалізовані в цифровій формі.

Конструкторське бюро Київського радіозаводу працювало по створенню цифрової регламентної апаратури для системи керування ракети-носія 8К67 (1963-1964 р.), що стала технічною основою для наступної розробки системи керування третього ступеня ракети-носія "Циклон". Особливість цієї розробки - використання двійково-п'ятіркового коду (з метою автоматичного виявлення помилок), двоканальне резервування апаратури замість традиційного апаратного потроєння, забезпечення безперервної роботи в умовах польоту ракети протягом 2,5 годин без створення спеціальних комфортних умов. У той час (1968 рік) бортових обчислювальних машин, що функціонують безперервно протягом такого часу і в таких тяжких умовах не існувало, а бортові ЕОМ, які проектувалися були розраховані на тривалість польоту 10-15 хв. (це були машини для бойових ракетних комплексів). Бортова апаратура, створена на Київському радіозаводі, забезпечила появу наземного комплексу з високим ступенем автоматизації перевірок, передстартової підготовки і пуску ракети. Тільки за період 1986-1996 років було здійснено понад 100 пусків ракети "Циклон". За розробку цього високонадійного комплексу в 1980 році групу дніпропетровських, київських і харківських фахівців було удостоєно звання лауреатів Державної премії СРСР, у тому числі Б.О.Василенко і заступник головного конструктора виробничого об'єднання "Київський радіозавод" А.Н.Пулеметов.

31 серпня 1995 року ракетою-носієм "Циклон" було здійснено запуск українського космічного апарата "Січ-1" для спостереження Землі. Запуск цього апарату ознаменував офіційний вступ України в співдружність космічних держав світу.

Розвиваючи виробництво в напрямку випуску засобів дослідження космічного простору виробниче об'єднання "Київський радіозавод" у 1966 році приступило до випуску унікального комплексу бортової апаратури "Ігла", призначеної для пошуку, взаємної орієнтації, зближення і стикування космічних об'єктів. Ця апаратура забезпечила перше у світі автоматичне стикування безпілотних і пілотованих космічних кораблів між собою й орбітальними станціями. Усього було випущено 150 її комплектів.

У 1985 році на зміну апаратурі "Ігла" прийшла більш досконала високонадійна апаратура "Курс", яка успішно працювала в комплексі "Мир-Союз-Прогрес".

В орбітальних пілотованих станціях, що працювали на орбіті під назвою "Салют-2", "Салют-3", "Салют-5", а також безпілотних "Космос-1870" і "Алмаз-1" успішно використовувалися системи керування, виготовлені на Київському радіозаводі.

Через 10-12 років після освоєння перших лічильно-розв'язувальних приладів на зміну їм у ракетну техніку прийшли бортові ЕОМ на інтегральних схемах. Перша серійна бортова машина на інтегральних мікросхемах для ракетного комплексу 15А14 вийшла з ВО "Київський радіозавод" у 1973 році. Це були часи, коли країна освоювала нову елементну базу - інтегральні схеми. Освоєння інтегральних схем у Міністерстві електронної промисловості СРСР було вкрай складним і болісним, не вистачало потужностей на заводах у Воронежі та Запорожжі, надійність схем спочатку була низькою, була маса труднощів (наприклад, проблема статичної електрики).

Освоєння машини, розробленої в "Хартроні" і організація її серійного виробництва (до ста комплексів на рік) вимагало безпрецедентних зусиль від учасників роботи. Назва першої машини 15Л579 (індекс замовника) залишилася в пам'яті назавжди."

Борис Омелянович змовчав про свою роль у своєчасній організації серійного випуску бортових ЕОМ. У той час він був керівником лабораторії конструкторського бюро заводу, на яку ліг увесь тягар підготовки до серійного випуску машини, а з 1973 р. став заступником керівника конструкторського бюро, що відповідав за цей напрямок робіт.

Про це знали деякі.

У 80-і роки ХХ ст. в науково-виробничому об'єднанні "Хартрон" була виконана одна із самих масштабних розробок - система керування надважкої ракети-носія "Енергія", а на виробничому об'єднанні "Київський радіозавод" було створено могутню виробничу базу та виготовлені експериментальні і штатні комплекти цієї апаратури. Самовіддана праця фахівців двох підприємств та висока надійність системи керування забезпечили успішний запуск ракети-носія "Енергія" з космічним кораблем "Скіф" (15.05.87 р.) і з космічним кораблем "Буран" (15.07.88 р.).

До початку 80-х років ХХ ст. виробничі можливості і науково-технічний потенціал об'єднання були вже такими, що дозволяли вести паралельне освоєння декількох нових, зовсім унікальних комплексів: системи керування ракети СС-18, апаратури стикування "Курс" і бортового обчислювального комплексу "Салют 5Б" для станції "Мир", ряду блоків системи керування ракети-носія "Енергія", системи керування ракетного комплексу морського базування, навігаційної системи для залізничного ракетного комплексу.

Про те як виконувалися ці роботи розповідає Б.О.Василенко

"Іноді можна почути, що в минулі роки було легко і просто працювати. Це не так - була можливість працювати, але складнощі і труднощі були величезні, хоча про них мало знали і писали в силу закритості інформації.

Це були роки напруженої праці, пошуків, перемог і невдач, реалізації сміливих технічних проектів. Так, створення ракетного комплексу з ракетою 15А18М ("Сатана") проходило в дуже стислі строки. ...Для системи керування це була модернізація системи з попередньої ракети, але вона вилилася в проектування ряду принципово нових приладів, у тому числі і бортової цифрової обчислювальної машини.

У хронології подій, пов'язаних з ракетою 15А18М є такі записи: березень 1986 року - початок льотних випробувань, березень 1988 року - завершення цих випробувань, серпень 1988 року - прийняття комплексу на озброєння. Але не всі знають, що до початку 1987 року виникла необхідність істотної переробки системи керування в зв'язку з необхідністю переходу на елементну базу більш високої якості. А ракети вже почали літати.

Серія весняно-літніх нарад за участю міністрів, командування Ракетних військ стратегічного призначення, керівників організацій-розробників і промисловості завершилися ухваленням рішення про форсування випуску нової системи керування з виготовленням і відпрацьовуванням їх відразу на двох підприємствах: дослідному заводі науково-виробничого об'єднання "Хартрон" і Виробничому об'єднанні "Київський радіозавод".

Для координації була створена спеціальна оперативно-технічна група. Незвичайним у створенні цієї групи було підпорядкування на цей період керівників двох військових представництв і розроблювачів головному інженеру серійного підприємства.

Наприкінці вересня 1987 року група приступила до роботи. Працювали без вихідних. О 18-00 кожного дня, включаючи суботу та неділю, йшов розбір стану виробництва і відпрацьовування апаратури, заслуховувалися виконавці - розроблювачі, начальники цехів, постачальники, військпреди й інші, приймалися рішення. Протоколи не велися, кожний записував собі доручення і звітував у встановлений термін. Такому ритму були підпорядковані і розроблювачі на дослідному заводі "Хартрона".

Це була колективна "мозкова атака". Досвід такої роботи себе цілком виправдав: формалізм був зведений до мінімуму, якість робіт не постраждала, документація для серійного виробництва була готова своєчасно. Уже наприкінці 1987 року на "Південмаш" прийшли комплекти нової апаратури. Усі залікові випробування пройшли в установлені терміни.

Наступним кроком в освоєнні нових технологій, створенні виробничих потужностей з урахуванням вакуумної гігієни (цеху в гермозоні) з'явилося освоєння й організація серійного виробництва системи керування ракетного комплексу морського базування 3М37. В основі цієї системи лежала бортова ЕОМ ("ЦВМ-7" або "C-4010") у мікроелектронному виконанні (безкорпусна елементна база, мікрозборки на їхній основі і багатошарові плати - товсті плівки, оперативна пам'ять на циліндричних магнітних доменах - ЦМД та інші складні компоненти). Ця машина входила як до складу власне ракети, так і до складу корабельної апаратури, що здійснює регламентні перевірки систем ракет, які знаходяться на борту підводного човна, підготовку до пуску та пуск ракет по заданій програмі (одиночний пуск, послідовний пуск декількох ракет). Йшов 1975-1976 рік. Це був період освоєння нових потужностей, нового обладнання...

Не менш напружено проводились роботи по іншим комплексам, у тому числі для станції "Мир". Особливістю створення цієї станції стало використання всіх новітніх досягнень вітчизняної науки та машинобудування і, в першу чергу, приладобудування. Недарма американські фахівці однією з умов створення нової міжнародної станції "Альфа" поставили вимогу використання вже перевірених в експлуатації на станції "Мир" елементів, систем та агрегатів.

Апаратура зближення і стикування "Курс", бортовий обчислювальний комплекс "Салют-5Б", оптико-електронна система точної орієнтації С-3 київського заводу "Арсенал", прилади і системи харківських заводів "Моноліт", "Комунар", "Електроапаратура" та інших українських підприємств відносилися до таких нових виробів.

Не просто складалася доля бортової ЕОМ "Салют-5". Станція "Мир" у лютому 1986 року була виведена на орбіту з бортовою машиною "Аргон-12С" виробництва московського підприємства. Вона розв'язувала мінімальні задачі по керуванню станцією і була не готова для нарощування комплексу функціональними модулями. А машина "Салют-5" проходила наземне відпрацювання в головного конструктора і на серійному заводі. Був момент, коли доля машини вирішувалася на колегії Міністерства загального машинобудування. Група фахівців науково-виробничого об'єднання "Енергія" і міністерства стояли за продовження використання машини "Аргон", адже вона теж була новим словом на космічній станції. Машина ж "Салют-5" перевершувала по технічних характеристиках усі відомі вітчизняні бортові обчислювальні засоби і могла забезпечити будь-які конфігурації станції та вирішення задач у майбутньому.

На ту колегію був запрошений і виступав директор - головний конструктор інституту "Елас" (Міністерство електронної промисловості) Гуськов Геннадій Якович зі своїми фахівцями-розроблювачами бортової машини "Салют-5". Міністр Афанасьєв Сергій Олександрович підняв на трибуну колегії і автора цих рядків і поставив запитання прямо: чи є впевненість, що машина буде працювати. Відповідь була позитивною. Підтримка з боку генерального конструктора науково-виробничого об'єднання "Енергія" Семенова Юрія Павловича і його "керівників" на чолі з Бранцем Володимиром Миколайовичем забезпечили в остаточному підсумку успіх.

Машина "Аргон-12С" була замінена космонавтами на машину "Салют-5", доставлену на борт станції вантажним кораблем "Прогрес". Двісті сорок тонн - така загальна вага об'єкта який утримувала в космічному просторі маленька бортова обчислювальна машина вагою в двадцять один кілограм.

Бортова ЕОМ "Салют-5" знайшла застосування і в інших космічних апаратах. Цікаво, що за цей довгий час так і не було створено більш могутньої і надійної бортової обчислювальної машини, що серійно випускалася б для космічних апаратів.

Не менш напружено і драматично розвивалися події навколо апаратури зближення і стикування "Курс". Рішення міністра С.О.Афанасьєва було коротким: "Курс" будемо робити в Києві". Вирішальним очевидно був попередній досвід, що був на заводі, освоєння і виробництва апаратури.

В останні роки робота Виробничого об'єднання "Київський радіозавод" по космічній тематиці визначалася заділами, створеними в попередні роки. Головне - на підприємстві збережений відповідний науково-технічний та виробничий потенціал і, незважаючи на скорочення обсягів виробництва по цій тематиці, досягнутий рівень технології знайшов своє застосування в цілій серії нових робіт, у яких має потребу народне господарство України. Ведеться освоєння і налагоджено випуск технічних засобів для паливно-енергетичного комплексу нашої країни, апаратури зв'язку різного класу, у тому числі й абонентських станцій космічного зв'язку (спільно і по документації інституту "Елас"). Цей напрямок одержить подальший розвиток зі створенням української інфраструктури космічного зв'язку. Розвивається супутникове телебачення (наземний сегмент).

Сьогодні в об'єднання прийшли молоді керівники - закінчує Б.О.Василенко. - На них чекає величезна робота з налагодження виробництва в нових економічних умовах. Ми переконані, що існуючі традиції об'єднання, технологічне оснащення виробництва і його потужності, напрацювання по конверсійних та інших програмах при створенні умов для національного виробника забезпечать відродження підприємства в інтересах всієї економіки і народу України".



Додаткові матеріали по темі

Комп'ютери для ракет та ракетних комплексів  ›››
"Сподвижники освоєння космосу" до 50-річчя ДКБ "Південне"  ›››

Iлюстрацiї по темi

Борис Омелянович Василенко
Дмитро Гаврилович Топчій
Анатолій Іванович Гудименко Б.О.Василенко, Г.С.Титов, А.М.Войтенко
Ю.В.Малишев та Д.Г.Топчій С.О.Афанасьєв, С.Н.Конюхов, С.І.Ус
Льотчики-космонавти В.М.Жолобов, П.Р.Попович Льотчик-космонавт СРСР Ю.М.Глазков
Льотчик-космонавт СРСР Г.С.Титов В.В.Щербицький, Ю.М.Єльченко
Ракета-носій "Зеніт" Пуск ракети-носія "Циклон"
Українська леді Лавлейс