Першi бортовi ЕОМ ракетно-космiчних комплексiв та їх створювачi
Мапа музею
Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Передмова
Обчислювальна технiка для ракет та космiчних систем
Характеристики бортових комп'ютерiв
Перша серiйна бортова ЕОМ
Про це знали не всi
Iлюстрацiї.   Додатковi матерiали

Перша серiйна бортова електронна обчислювальна машина.

У 1971 р. у колишньому СРСР уперше була випробувана створена на Пiвденному машинобудiвному заводi ракета-носiй з використанням бортової електронної обчислювальної машини (ЕОМ), розробленої у "Хартронi". Успiшний запуск усунув iснуючу недовiру до цифрової обчислювальної технiки. З'явилася необхiднiсть у серiйному випуску бортових ЕОМ. Для цього було залучено "Київський радiозавод". Це не було випадковiстю.

"Залучення виробничого об'єднання "Київський радiозавод" до розробок i випуску засобiв цифрової обчислювальної технiки ще в далекi п'ятидесятi роки фактично визначило наступний розвиток об'єднання та iнтерес до його потенцiалу в багатьох головних конструкторiв спецiальної технiки", - розповiдає колишнiй головний iнженер, перший заступник генерального директора заводу лауреат Державної премiї СРСР Борис Омелянович Василенко.

"У серединi п'ятидесятих рокiв на нашому заводi, створеному в 1953 р. iз залiзничних майстерень, з'явилася група молодих фахiвцiв, пристрасних ентузiастiв обчислювальної технiки. У той час на пiдприємствi йшло освоєння радiолокацiйної системи виявлення мiсця перебування мiнометiв по траєкторних вимiрах, складовою частиною якої був перевезений (на танковому ходу) аналоговий лiчильно-розв'язувальний прилад вагою понад тонну. У перспективi передбачалося здiйснити перехiд на цифрову систему обробки результатiв траєкторних вимiрiв. Для вирiшення цiєї задачi потрiбнi були фахiвцi _ на пiдприємство були направленi випускники рiзних ВУЗiв Києва та iнших мiст, у тому числi Таганрозького радiотехнiчного iнституту, що з 1956 року почав випуск iнженерiв за фахом "математичнi лiчильно-розв'язувальнi прилади i пристрої". У 1957 роцi пройшла практику перша група студентiв цього iнституту, а в наступному роцi, пiсля захисту дипломних проектiв, вона була направлена на постiйну роботу. Серед молодих фахiвцiв був i автор цих рядкiв. Тодi i народилася iдея створення малої цифрової обчислювальної машини.

Освоєння обчислювальної технiки на пiдприємствi проходило в ув'язуваннi з тими виробами i комплексами, що освоювало пiдприємство i тому не можна розiрвати цi двi теми на самостiйнi роздiли. В основному це стосувалося систем керування бойових ракетних комплексiв, космiчних станцiй i апаратiв. Великий внесок в освоєння i розвиток цiєї технiки зробили керiвники пiдприємства в рiзнi роки: директори - Вiктор Федорович Славгородський, Борис Павлович Ястребов, Дмитро Гаврилович Топчiй, головнi iнженери - Микола Андрiйович Лукавенко, Едгар Пилипович Костоломов, Борис Омелянович Василенко, головнi конструктори - Iгор Васильович Бортовий, Анатолiй Iванович Гудименко, Петро Iванович Подоплелов. Особливо великий i плiдний перiод (понад 20 рокiв) прийшовся на час 70-80 рокiв ХХ столiття, коли на чолi пiдприємства стояли Д.Г.Топчiй, Б.О.Василенко, А.I.Гудименко.

Д.Г.Топчiй мав винятковий дар у будь-якому складному питаннi або проблемi побачити головне, сформулювати його, органiзувати i пiдкорити виконанню всi сили колективу - продовжує розповiдь Б.О.Василенко. Ми багаторазово переконувалися в правильностi його рiшень. При цьому спектр його iнтересiв i розв'язуваних питань простирався вiд конкретних технiчних рiшень з того чи iншого виробу до стратегiчних питань розвитку об'єднання, включаючи будiвництво житла, розвиток сiльськогосподарського виробництва й iншi не менш важливi питання. Небагатослiвний по натурi, вiн точно формулював питання i пропонував його рiшення. У чомусь вiн нагадував менi С.П.Корольова. Сергiй Олександрович Афанасьєв, що очолював Мiнiстерство загального машинобудування СРСР, завжди говорив: "Топчiй - це капiтально, грунтовно".

У сiмдесятi роки почалося освоєння нової елементної бази - iнтегральних мiкросхем. Дмитро Гаврилович домовився з Київським унiверситетом (вiн був тодi членом вченої ради унiверситету) про органiзацiю на пiдприємствi спецiальної лабораторiї по елементнiй базi. Набiр фахiвцiв до неї здiйснювався тiльки за рекомендацiєю унiверситету. За короткий перiод часу вiн допомiг лабораторiї одержати сучасне iспитове устаткування i вона стала брати участь у численних дослiдженнях та iспитах разом з постачальниками елементiв, розробила i впровадила серiю методик неруйнуючого контролю, була визнана в Мiнiстерствi електронної промисловостi. В остаточному пiдсумку ми одержали могутнiй iнструмент пiдвищення якостi i надiйностi елементної бази, мали можливiсть впливати на постачальникiв, що зразу ж позначилось на надiйностi ракетних комплексiв. _ сьогоднi цей пiдроздiл, реформований у самостiйну господарську структуру, продовжує працювати для забезпечення високонадiйними елементами космiчних систем, що виготовляються в Українi.

До складу виробничого об'єднання "Київський радiозавод" входило конструкторське бюро - досить могутнiй iнженерний колектив, здатний вирiшувати найскладнiшi науковi i виробничi задачi. Його допомога дозволила багатьом органiзацiям-розроблювачам складних систем успiшно й у стислi термiни вести освоєння i виробництво нових зразкiв ракетно-космiчної технiки.

Довгий час (з 1967 по 1988 р.) конструкторське бюро очолював талановитий iнженер, лауреат Ленiнської премiї, кандидат технiчних наук Анатолiй Iванович Гудименко.

Вiдомо, що основним профiлем ракетно-космiчної галузi України в роки iснування СРСР були бойовi ракетнi комплекси стратегiчного призначення всiх класiв: шахтного, залiзничного i морського базування. На долю виробничого об'єднання "Київський радiозавод" випало освоєння i серiйне виробництво систем керування цiлого ряду цих комплексiв, починаючи вiд знаменитого "першого виробу" ракети Р-12 i закiнчуючи самою досконалою стратегiчною ракетою Р-36М2 - у зарубiжнiй класифiкацiї SS-18, що на заходi назвали "Сатаною". Як правило, системи керування розроблялися в науково-виробничому об'єднаннi "Хартрон", а поставлялися виробничому об'єднанню "Пiвденний машинобудiвний завод". Творча спiвдружнiсть цих об'єднань з конструкторським бюро "Пiвденне" привела до створення могутнього виробничо-технiчного комплексу, що успiшно вирiшував усi поставленi задачi. Тривалий час цi пiдприємства очолювали видатнi керiвники - Михайло Кузьмич Янгель, а потiм Володимир Федорович Уткiн, Олександр Максимович Макаров i Володимир Григорович Сергєєв. Усi четверо - двiчi Герої Соцiалiстичної Працi, лауреати Ленiнської i Державних премiй СРСР i України. На них лежала величезна вiдповiдальнiсть за доручену справу i, звичайно, за долi людей - майже стотисячного колективу _ величезної армiї сумiжникiв з рiзних галузей промисловостi.

Першi лiчильно-розв'язувальнi прилади народжувалися в атмосферi високих темпiв робiт i жорстких технiчних вимог. Елементною базою лiчильно-розв'язувальних приладiв були ферит-транзисторнi комiрки, на яких виконувалися: автомат виведення ракети на задану траєкторiю, прилади регулювання удаваної швидкостi, керування по тангажу, пристрiй програмно-часового керування, що забезпечують керування двигунами i виведення ракети в потрiбну точку простору. В усiх цих системах стабiлiзацiя ракети здiйснювалася спецiальним приладом - автоматом стабiлiзацiї аналогового типу. Лише з переходом на бортовi ЕОМ усi алгоритми керування були реалiзованi в цифровiй формi.

Конструкторське бюро Київського радiозаводу працювало по створенню цифрової регламентної апаратури для системи керування ракети-носiя 8К67 (1963-1964 р.), що стала технiчною основою для наступної розробки системи керування третього ступеня ракети-носiя "Циклон". Особливiсть цiєї розробки - використання двiйково-п'ятiркового коду (з метою автоматичного виявлення помилок), двоканальне резервування апаратури замiсть традицiйного апаратного потроєння, забезпечення безперервної роботи в умовах польоту ракети протягом 2,5 годин без створення спецiальних комфортних умов. У той час (1968 рiк) бортових обчислювальних машин, що функцiонують безперервно протягом такого часу i в таких тяжких умовах не iснувало, а бортовi ЕОМ, якi проектувалися були розрахованi на тривалiсть польоту 10-15 хв. (це були машини для бойових ракетних комплексiв). Бортова апаратура, створена на Київському радiозаводi, забезпечила появу наземного комплексу з високим ступенем автоматизацiї перевiрок, передстартової пiдготовки i пуску ракети. Тiльки за перiод 1986-1996 рокiв було здiйснено понад 100 пускiв ракети "Циклон". За розробку цього високонадiйного комплексу в 1980 роцi групу днiпропетровських, київських i харкiвських фахiвцiв було удостоєно звання лауреатiв Державної премiї СРСР, у тому числi Б.О.Василенко i заступник головного конструктора виробничого об'єднання "Київський радiозавод" А.Н.Пулеметов.

31 серпня 1995 року ракетою-носiєм "Циклон" було здiйснено запуск українського космiчного апарата "Сiч-1" для спостереження Землi. Запуск цього апарату ознаменував офiцiйний вступ України в спiвдружнiсть космiчних держав свiту.

Розвиваючи виробництво в напрямку випуску засобiв дослiдження космiчного простору виробниче об'єднання "Київський радiозавод" у 1966 роцi приступило до випуску унiкального комплексу бортової апаратури "Iгла", призначеної для пошуку, взаємної орiєнтацiї, зближення i стикування космiчних об'єктiв. Ця апаратура забезпечила перше у свiтi автоматичне стикування безпiлотних i пiлотованих космiчних кораблiв мiж собою й орбiтальними станцiями. Усього було випущено 150 її комплектiв.

У 1985 роцi на змiну апаратурi "Iгла" прийшла бiльш досконала високонадiйна апаратура "Курс", яка успiшно працювала в комплексi "Мир-Союз-Прогрес".

В орбiтальних пiлотованих станцiях, що працювали на орбiтi пiд назвою "Салют-2", "Салют-3", "Салют-5", а також безпiлотних "Космос-1870" i "Алмаз-1" успiшно використовувалися системи керування, виготовленi на Київському радiозаводi.

Через 10-12 рокiв пiсля освоєння перших лiчильно-розв'язувальних приладiв на змiну їм у ракетну технiку прийшли бортовi ЕОМ на iнтегральних схемах. Перша серiйна бортова машина на iнтегральних мiкросхемах для ракетного комплексу 15А14 вийшла з ВО "Київський радiозавод" у 1973 роцi. Це були часи, коли країна освоювала нову елементну базу - iнтегральнi схеми. Освоєння iнтегральних схем у Мiнiстерствi електронної промисловостi СРСР було вкрай складним i болiсним, не вистачало потужностей на заводах у Воронежi та Запорожжi, надiйнiсть схем спочатку була низькою, була маса труднощiв (наприклад, проблема статичної електрики).

Освоєння машини, розробленої в "Хартронi" i органiзацiя її серiйного виробництва (до ста комплексiв на рiк) вимагало безпрецедентних зусиль вiд учасникiв роботи. Назва першої машини 15Л579 (iндекс замовника) залишилася в пам'ятi назавжди."

Борис Омелянович змовчав про свою роль у своєчаснiй органiзацiї серiйного випуску бортових ЕОМ. У той час вiн був керiвником лабораторiї конструкторського бюро заводу, на яку лiг увесь тягар пiдготовки до серiйного випуску машини, а з 1973 р. став заступником керiвника конструкторського бюро, що вiдповiдав за цей напрямок робiт.

Про це знали деякi.

У 80-i роки ХХ ст. в науково-виробничому об'єднаннi "Хартрон" була виконана одна iз самих масштабних розробок - система керування надважкої ракети-носiя "Енергiя", а на виробничому об'єднаннi "Київський радiозавод" було створено могутню виробничу базу та виготовленi експериментальнi i штатнi комплекти цiєї апаратури. Самовiддана праця фахiвцiв двох пiдприємств та висока надiйнiсть системи керування забезпечили успiшний запуск ракети-носiя "Енергiя" з космiчним кораблем "Скiф" (15.05.87 р.) i з космiчним кораблем "Буран" (15.07.88 р.).

До початку 80-х рокiв ХХ ст. виробничi можливостi i науково-технiчний потенцiал об'єднання були вже такими, що дозволяли вести паралельне освоєння декiлькох нових, зовсiм унiкальних комплексiв: системи керування ракети СС-18, апаратури стикування "Курс" i бортового обчислювального комплексу "Салют 5Б" для станцiї "Мир", ряду блокiв системи керування ракети-носiя "Енергiя", системи керування ракетного комплексу морського базування, навiгацiйної системи для залiзничного ракетного комплексу.

Про те як виконувалися цi роботи розповiдає Б.О.Василенко

"Iнодi можна почути, що в минулi роки було легко i просто працювати. Це не так - була можливiсть працювати, але складнощi i труднощi були величезнi, хоча про них мало знали i писали в силу закритостi iнформацiї.

Це були роки напруженої працi, пошукiв, перемог i невдач, реалiзацiї смiливих технiчних проектiв. Так, створення ракетного комплексу з ракетою 15А18М ("Сатана") проходило в дуже стислi строки. ...Для системи керування це була модернiзацiя системи з попередньої ракети, але вона вилилася в проектування ряду принципово нових приладiв, у тому числi i бортової цифрової обчислювальної машини.

У хронологiї подiй, пов'язаних з ракетою 15А18М є такi записи: березень 1986 року - початок льотних випробувань, березень 1988 року - завершення цих випробувань, серпень 1988 року - прийняття комплексу на озброєння. Але не всi знають, що до початку 1987 року виникла необхiднiсть iстотної переробки системи керування в зв'язку з необхiднiстю переходу на елементну базу бiльш високої якостi. А ракети вже почали лiтати.

Серiя весняно-лiтнiх нарад за участю мiнiстрiв, командування Ракетних вiйськ стратегiчного призначення, керiвникiв органiзацiй-розробникiв i промисловостi завершилися ухваленням рiшення про форсування випуску нової системи керування з виготовленням i вiдпрацьовуванням їх вiдразу на двох пiдприємствах: дослiдному заводi науково-виробничого об'єднання "Хартрон" i Виробничому об'єднаннi "Київський радiозавод".

Для координацiї була створена спецiальна оперативно-технiчна група. Незвичайним у створеннi цiєї групи було пiдпорядкування на цей перiод керiвникiв двох вiйськових представництв i розроблювачiв головному iнженеру серiйного пiдприємства.

Наприкiнцi вересня 1987 року група приступила до роботи. Працювали без вихiдних. О 18-00 кожного дня, включаючи суботу та недiлю, йшов розбiр стану виробництва i вiдпрацьовування апаратури, заслуховувалися виконавцi - розроблювачi, начальники цехiв, постачальники, вiйськпреди й iншi, приймалися рiшення. Протоколи не велися, кожний записував собi доручення i звiтував у встановлений термiн. Такому ритму були пiдпорядкованi i розроблювачi на дослiдному заводi "Хартрона".

Це була колективна "мозкова атака". Досвiд такої роботи себе цiлком виправдав: формалiзм був зведений до мiнiмуму, якiсть робiт не постраждала, документацiя для серiйного виробництва була готова своєчасно. Уже наприкiнцi 1987 року на "Пiвденмаш" прийшли комплекти нової апаратури. Усi залiковi випробування пройшли в установленi термiни.

Наступним кроком в освоєннi нових технологiй, створеннi виробничих потужностей з урахуванням вакуумної гiгiєни (цеху в гермозонi) з'явилося освоєння й органiзацiя серiйного виробництва системи керування ракетного комплексу морського базування 3М37. В основi цiєї системи лежала бортова ЕОМ ("ЦВМ-7" або "C-4010") у мiкроелектронному виконаннi (безкорпусна елементна база, мiкрозборки на їхнiй основi i багатошаровi плати - товстi плiвки, оперативна пам'ять на цилiндричних магнiтних доменах - ЦМД та iншi складнi компоненти). Ця машина входила як до складу власне ракети, так i до складу корабельної апаратури, що здiйснює регламентнi перевiрки систем ракет, якi знаходяться на борту пiдводного човна, пiдготовку до пуску та пуск ракет по заданiй програмi (одиночний пуск, послiдовний пуск декiлькох ракет). Йшов 1975-1976 рiк. Це був перiод освоєння нових потужностей, нового обладнання...

Не менш напружено проводились роботи по iншим комплексам, у тому числi для станцiї "Мир". Особливiстю створення цiєї станцiї стало використання всiх новiтнiх досягнень вiтчизняної науки та машинобудування i, в першу чергу, приладобудування. Недарма американськi фахiвцi однiєю з умов створення нової мiжнародної станцiї "Альфа" поставили вимогу використання вже перевiрених в експлуатацiї на станцiї "Мир" елементiв, систем та агрегатiв.

Апаратура зближення i стикування "Курс", бортовий обчислювальний комплекс "Салют-5Б", оптико-електронна система точної орiєнтацiї С-3 київського заводу "Арсенал", прилади i системи харкiвських заводiв "Монолiт", "Комунар", "Електроапаратура" та iнших українських пiдприємств вiдносилися до таких нових виробiв.

Не просто складалася доля бортової ЕОМ "Салют-5". Станцiя "Мир" у лютому 1986 року була виведена на орбiту з бортовою машиною "Аргон-12С" виробництва московського пiдприємства. Вона розв'язувала мiнiмальнi задачi по керуванню станцiєю i була не готова для нарощування комплексу функцiональними модулями. А машина "Салют-5" проходила наземне вiдпрацювання в головного конструктора i на серiйному заводi. Був момент, коли доля машини вирiшувалася на колегiї Мiнiстерства загального машинобудування. Група фахiвцiв науково-виробничого об'єднання "Енергiя" i мiнiстерства стояли за продовження використання машини "Аргон", адже вона теж була новим словом на космiчнiй станцiї. Машина ж "Салют-5" перевершувала по технiчних характеристиках усi вiдомi вiтчизнянi бортовi обчислювальнi засоби i могла забезпечити будь-якi конфiгурацiї станцiї та вирiшення задач у майбутньому.

На ту колегiю був запрошений i виступав директор - головний конструктор iнституту "Елас" (Мiнiстерство електронної промисловостi) Гуськов Геннадiй Якович зi своїми фахiвцями-розроблювачами бортової машини "Салют-5". Мiнiстр Афанасьєв Сергiй Олександрович пiдняв на трибуну колегiї i автора цих рядкiв i поставив запитання прямо: чи є впевненiсть, що машина буде працювати. Вiдповiдь була позитивною. Пiдтримка з боку генерального конструктора науково-виробничого об'єднання "Енергiя" Семенова Юрiя Павловича i його "керiвникiв" на чолi з Бранцем Володимиром Миколайовичем забезпечили в остаточному пiдсумку успiх.

Машина "Аргон-12С" була замiнена космонавтами на машину "Салют-5", доставлену на борт станцiї вантажним кораблем "Прогрес". Двiстi сорок тонн - така загальна вага об'єкта який утримувала в космiчному просторi маленька бортова обчислювальна машина вагою в двадцять один кiлограм.

Бортова ЕОМ "Салют-5" знайшла застосування i в iнших космiчних апаратах. Цiкаво, що за цей довгий час так i не було створено бiльш могутньої i надiйної бортової обчислювальної машини, що серiйно випускалася б для космiчних апаратiв.

Не менш напружено i драматично розвивалися подiї навколо апаратури зближення i стикування "Курс". Рiшення мiнiстра С.О.Афанасьєва було коротким: "Курс" будемо робити в Києвi". Вирiшальним очевидно був попереднiй досвiд, що був на заводi, освоєння i виробництва апаратури.

В останнi роки робота Виробничого об'єднання "Київський радiозавод" по космiчнiй тематицi визначалася задiлами, створеними в попереднi роки. Головне - на пiдприємствi збережений вiдповiдний науково-технiчний та виробничий потенцiал i, незважаючи на скорочення обсягiв виробництва по цiй тематицi, досягнутий рiвень технологiї знайшов своє застосування в цiлiй серiї нових робiт, у яких має потребу народне господарство України. Ведеться освоєння i налагоджено випуск технiчних засобiв для паливно-енергетичного комплексу нашої країни, апаратури зв'язку рiзного класу, у тому числi й абонентських станцiй космiчного зв'язку (спiльно i по документацiї iнституту "Елас"). Цей напрямок одержить подальший розвиток зi створенням української iнфраструктури космiчного зв'язку. Розвивається супутникове телебачення (наземний сегмент).

Сьогоднi в об'єднання прийшли молодi керiвники - закiнчує Б.О.Василенко. - На них чекає величезна робота з налагодження виробництва в нових економiчних умовах. Ми переконанi, що iснуючi традицiї об'єднання, технологiчне оснащення виробництва i його потужностi, напрацювання по конверсiйних та iнших програмах при створеннi умов для нацiонального виробника забезпечать вiдродження пiдприємства в iнтересах всiєї економiки i народу України".



Додатковi матерiали по темi

Комп'ютери для ракет та ракетних комплексiв  ›››
"Сподвижники освоєння космосу" до 50-рiччя ДКБ "Пiвденне"  ›››

Iлюстрацiї по темi

Борис Омелянович Василенко
Дмитро Гаврилович Топчiй
Анатолiй Iванович Гудименко Б.О.Василенко, Г.С.Титов, А.М.Войтенко
Ю.В.Малишев та Д.Г.Топчiй С.О.Афанасьєв, С.Н.Конюхов, С.I.Ус
Льотчики-космонавти В.М.Жолобов, П.Р.Попович Льотчик-космонавт СРСР Ю.М.Глазков
Льотчик-космонавт СРСР Г.С.Титов В.В.Щербицький, Ю.М.Єльченко
Ракета-носiй "Зенiт" Пуск ракети-носiя "Циклон"
Українська ледi Лавлейс