English      Русский

26 квiтня 2016 року - 30 рокiв вiд дня страшної аварiї
на Чорнобильськiй атомнiй електростанцiї.

Тривоги весни та лiта 1986 року

Б.М.Малиновський


26 квiтня 1986 р. сталася аварiя на атомнiй електростанцiї у Чорнобилi - через недосконалiсть конструкцiї, помилковi дiї персоналу та iнший випадковий збiг несприятливих обставин - вибухнув 4-й блок станцiї. Запущений в експлуатацiю останнiм (1983), вiн виконав роль атомного "троянського коня", знищивши мiф про безпеку атомних станцiй i показавши зворотний бiк далеко не досконалої атомної енергетики.

Чорнобильська атомна електростанцiя

Пiсля вибуху оператори 4-го блока станцiї в темрявi зумiли вимкнути струм на всiх розподiльних щитах у машинному залi й почали гасити обладнання, що загорiлося. Прибулi на мiсце аварiї пожежники лiквiдували пожежу, яка зайнялася на даху будинку, i допомогли персоналу 4-го блока загасити вогонь у машинному залi. Проте знищити створеного вибухом атомного монстра всерединi зруйнованого блока нi можливостi, нi сил i в тих i в iнших вже не було... Швидко прогресуюча променева хвороба, зумовлена занадто високим рiвнем радiацiї, робила свою справу. Подвиг пожежникiв був увiчнений вищими нагородами країни - тодiшнього Радянського Союзу. Для чотирьох - посмертно... Самовiддану поведiнку персоналу 4-го блока, який загинув, вiдзначено не було...

Пiзнiше - через три роки - письменник Г. Медведєв напише: "Двадцять шiсть могил... В шести з них покояться герої пожежники. У двадцяти iнших - оператори четвертого енергоблоку, електрики, турбiнiсти, наладчики. Двi жiнки... робiтницi воєнiзованої охорони... I в цих могилах також справжнi герої, чия мужнiсть врятувала станцiю у не меншiй мiрi, нiж мужнiсть пожежникiв..." Вони "...загасили пожежу зсередини, пожежу, розвиток якої мав би страшнi наслiдки для всiєї АЕС" (Чорнобильський зошит//Новый мир. - 1989. - №6. - С.108).

Термiново створена Радою Мiнiстрiв СРСР Урядова комiсiя, яку очолив Б.Є. Щербина, заступник голови РМ СРСР, прибула ввечерi 26 квiтня на мiсце аварiї. Вона повинна була на мiсцi ознайомитись з небезпечною ситуацiєю, що склалася, намiтити i здiйснити заходи по боротьбi з наслiдками вибуху як на самiй станцiї, так i на вражених територiях, i - головне - оцiнити наявнiсть або можливiсть появи в залишках ядерного палива пошкодженого реактора ланцюгової реакцiї, що призводить до атомного вибуху. Завдання виявилось надважким. Система вимiрювань на блоцi знищена вибухом. Палаючий реактор недосяжний, вiн, нiби вулкан, викидає пориваючу вгору i в усiх напрямках смертоносну радiацiю. Щоб зменшити її та попередити можливий атомний вибух, було прийнято рiшення засипати блок за допомогою вiйськових вертольотiв рiзними речовинами, що iнтенсивно поглинають радiонуклiди: бором, доломiтом, глиною, свинцем та пiском. З 27 квiтня по 10 травня було скинуто близько 6000 т сумiшей, причому бiльша частина з них з 28 квiтня по 2 травня включно. Якщо в першi днi температура всерединi реактора пiдвищувалась до 2000°С, а радiацiйне випромiнювання у деяких мiсцях досягало 100000 Р/год (з доповiдi академiка В.О. Легасова на сесiї МАГАТЕ, Вiдень, 25-28 серпня 1986 р.), то на 6 травня викид радiоактивностi з реактора iстотно зменшився, хоча пiд тисячотонним захисним шаром у розпеченiй лавi з палива та графiту, який складав оболонку реактора, ще вирували десятки тисяч рентгенiв на годину (Аварiя на Чорнобильськiй АЕС та її наслiдки. Ч.I, с.39: Матерiали Державного комiтету з використання атомної енергiї СРСР, наданi для наради експертiв МАГАТЕ 25-28 серпня 1986 р., Вiдень). Усi цi страшнi та непередбачуванi за своїми наслiдками у першi десять днiв потоки повiтря, що пiднiмалися з розпеченого реактора, викидали радiоактивнi речовини догори бiльше нiж на кiлометр. Звiдси вони переносились вiтровими потоками на великi вiдстанi. (Вже в першу добу пiсля вибуху радiоактивнi аерозолi в атмосферi виявляли в країнах Європи, Китаї, Японiї, США та Канадi.) Спочатку повiтрянi маси перемiщувались на захiд та пiвнiчний захiд. Потiм вiтер змiнив напрямок на пiвнiчно-схiдний та схiдний, а з 30 квiтня - на пiвденний та пiвденно-захiдний, забруднивши радiацiєю Київ та Київську область. В результатi утворилось шiсть радiоактивних слiдiв, якi забруднили значнi територiї трьох республiк колишнього СРСР - України, Бiлорусiї та захiдних регiонiв Росiйської Федерацiї.

У першi днi жоден з вчених-атомникiв не наважувався наполягати на власному прогнозi процесiв, що вiдбувалися в зруйнованому реакторi. Лише академiк В.О. Легасов, заступник директора Iнституту атомної енергiї iм. I.В. Курчатова, член Урядової комiсiї РМ СРСР, який побував у багатьох мiсцях, куди не наважувались пiти iншi, використовуючи досвiд та iнтуїцiю, твердо сказав, що якщо до 4 травня, коли вигорить основна частина графiтної кладки реактора, вибуху не станеться, то його й не буде. I таки мав рацiю! Члени Урядової комiсiї, якi бiльше тижня знаходились пiд дамоклевим мечем можливого атомного вибуху, полегшено зiтхнули, але ненадовго. Масштаби катастрофи й без того виявились величезними. Для мiнiмiзацiї наслiдкiв як на самiй АЕС, так i на великих забруднених радiацiєю територiях України, Росiї, Бiлорусiї потрiбна була безпрецедентна у мирний час мобiлiзацiя сил i засобiв усiєї країни. Урядова комiсiя РМ СРСР (у серединi травня вона перебралась з м. Прип'ять до Чорнобиля) отримала право залучати до робiт з лiквiдацiї наслiдкiв аварiї будь-якi людськi та матерiальнi ресурси, що були в країнi. "Переднiй край" боротьби з радiацiєю знаходився на даху зруйнованого блока i круг нього, в обпеченому радiацiєю Рудому лiсi, на створюваних нашвидкуруч "могильниках" та в багатьох iнших мiсцях найзабрудненiшої 30-кiлометрової зони. Замiсть атрибутiв звичайної вiйни - кулеметних черг, вибухiв бомб, гулу артилерiйської стрiлянини - тут були iншi, не вiдчутнi для людей. Лише у навушниках приборiв, що вимiрювали рiвень радiацiї, чувся шалений трiск вiд розлiтавшихся в усi боки нуклiдiв, безболiсно уражаючих людське тiло... В цих мiсцях найбiльшої небезпеки, де замiсть десяткiв мiкрорентгенiв випромiнювались сотнi й тисячi рентгенiв, головну справу звершували вертольотчики, якi засипали палахкотiючий радiацiєю реактор захисними сумiшами; солдати Радянської армiї, якi вiдчайдушними кидками забiгали на дах 3-го блока, щоб скинути з нього у пошкоджений 4-й блок шматки закинутого вибухом палива, на що кожному, обгорнутому свинцевим полотном загальною вагою 30-40 кг, вiдводилось 40 с; шахтарi, якi цiлодобово рили тунель пiд реактором, щоб збудувати бетонну "подушку" пiд його днищем i заповнити її рiдким азотом для охолодження реактора, а 50 м шляху до тунелю випромiнювали 10 Р/год; будiвники, якi безпрецедентними темпами споруджували захисний бетонний "саркофаг" для захоронення 4-го блока АЕС i покривали бетонними плитами територiю круг станцiї; бульдозеристи, якi зрiзали верхнiй шар землi (до 10 см), який вивозився в один з численних могильникiв; вченi, iнженери та технiки, якi намагалися зрозумiти, скiльки палива залишилось у реакторi, та термiново створювали систему вимiрювання й контролю радiацiйних, нейтронних i теплових процесiв, що вiдбувалися в 4-му блоцi АЕС. Десятки тисяч людей постiйно працювали в небезпечних для здоров'я умовах, їх замiнювали у мiру накопичення в органiзмi крайнiх допустимих норм радiацiї. В результатi вони утворили цiлу армiю "лiквiдаторiв". Близько 500 з них одержало урядовi нагороди.

"...Роботи, виконанi шахтобудiвниками, пожежниками та вiйськовими, за своєю напругою i рiвнем ризику можна порiвняти лише з дiями персоналу ЧАЕС, пожежникiв у першi години пiсля вибуху, робiтникiв та iнженерiв, якi брали участь у спорудженнi саркофага. До такого самого класу робiт належить розбирання вiйськовими бригадами конструкцiй зруйнованого блока i реактора (керiвник М.Л. Тараканов). У будiвельнiй практицi подiбнi роботи виконуються за допомогою машин i механiзмiв, ручна праця, як правило, виключена. Проте в умовах високих радiацiйних полiв термiново придбана iноземна технiка з дистанцiйним управлiнням миттєво вийшла з ладу. Тому роботи виконувалися вручну змiнами по 1,5-5 хв. iз застосуванням засобiв iндивiдуального захисту. Залишки конструкцiй, уламки ТВЕЛiв, графiту, бетону та металу вручну скидали з даху та майданчикiв вентиляцiйної труби ЧАЕС у розвал 4-го блока. За змiну бригада у складi 170 чоловiк розбирала i скидала 8-10 т, маючи завдання на одного працюючого 50 кг. Всi роботи було закiнчено за два тижнi, що дало можливiсть продовжити будiвництво укриття над зруйнованим реактором.

Будiвельнi роботи, здiйсненi безпосередньо на аварiйному блоцi ЧАЕС, не мають аналогiв у свiтовiй практицi лiквiдацiї наслiдкiв аварiй на атомних станцiях. Як виявилось, нi в СРСР, нi за кордоном не було Методичних рекомендацiй та засобiв виконання подiбних робiт, не iснувало рiшень щодо захисту працюючих вiд радiацiї. Серед безпосереднiх виконавцiв робiт у 1986 р. виявилося багато спецiалiстiв-професiоналiв, якi не лише блискуче розв'язали це важке завдання, а й зафiксували подiї в науково-технiчних звiтах, проаналiзували i дали технiчну оцiнку органiзацiї робiт в екстремальних умовах" (Чорнобильська катастрофа. - Київ: Наук, думка, 1996. - С.32).

Було дезактивовано понад 1000 основних та близько 600 допомiжних примiщень, почищено понад 3000 м2 покрiвель.

Iз слiв вiдомого журналiста-фотографа I.Ф. Костiна, тiльки через пекло на даху 3-го блока пройшло 35 тис. солдатiв. Всi вони були вiдразу демобiлiзованi.

За безвiдповiдальнiсть i халатнiсть, накопиченi у суспiльствi за роки застою, тисячi й тисячi учасникiв робiт розплатились i продовжують розплачуватись своїм здоров'ям, скалiченими долями, передчасними смертями. Нинi, з 860 тис. "лiквiдаторiв" (в тому числi 340 тис. вiйськовослужбовцiв), 55 тис. вже пiшли у небуття, а 30 тис. стали iнвалiдами...

На фонi аварiї у Чорнобилi подiї Другої свiтової вiйни, якими б трагiчними вони не були для людей i цiлих народiв, здаються лише краплею у морi руйнацiй, пожеж, всепроникної радiацiї та людських жертв у разi ядерної вiйни.

"Як сорок перший рiк, - сказав про тi страшнi днi академiк В.О. Легасов. - Саме так. Сорок перший рiк. Та ще в гiршому варiантi. З тим самим "Брестом", з тою самою мужнiстю, з тими самими вiдчаями, але й з тiєю самою неготовнiстю".

Вчений очолив роботу фiзикiв-ядерникiв з Iнституту атомної енергiї iм. I.В. Курчатова, Ленiнградського та Обнiнського науково-дослiдних фiзико-технiчних iнститутiв АН СРСР, Iнституту ядерних дослiджень АН УРСР. Про його пророцтва, його смiливiсть ходили легенди. Однак якiй пекельнiй працi та самозреченостi вченого вони зобов'язанi своєю появою! Коли 5 травня вже впевнений, що висловлене ним передбачення збулося, вiн повернувся на один день до Москви, то дружина i дочка не впiзнали близьку їм людину.

"Вранцi 5 травня, пiсля восьмої години, продзвенiв дзвiнок у дверi. Перед нами стояв чоловiк у чужому костюмi, чужiй бiлiй кепцi, з полiетиленовим мiшком замiсть знайомої валiзи. Це був Валерiй. Дуже схудлий, з темним обличчям, з до чорноти загорiлими кистями рук, червоними очима. Ми з дочкою закричали: "Як ти? Здоровий? Як там справи?" Вiн вiдповiв: "Все потiм. Як онуки?" Швидко помився, переодягся, поснiдав i сказав, що повинен їхати на десяту годину на засiдання. В обiднiй час подзвонив один iз помiчникiв академiка i повiдомив, що його розшукує заступник голови РМ СРСР Щербина. Валерiй знову полетiв до Чорнобиля. Тодi вiн не встиг розповiсти нам про те, як кiлька разiв виходив на досить небезпечнi дiлянки 4-го блока, як у нього мороз поза шкiрою пробiгав, коли бачив картини злочинної неохайностi на станцiї, що передувала вибуху" (стаття "Беззащитный победитель" (Iз спогадiв вдови академiка В.О. Легасова) //Известия. - 1996. - 1 червня).

Представник уряду України В.А. Масол, якого ввели до складу Урядової комiсiї РМ СРСР (в перший тиждень роботи Комiсiї представником вiд України був М.Ф. Нiколаєв, заступник голови з паливно-енергетичного комплексу. - Прим, авт.), був очевидцем усього сказаного. Вiн згадує:

"...Другого травня рано-вранцi до Чорнобиля прибули Голова РМ СРСР М.I. Рижков, секретар ЦК КПРС Є.К. Лiгачов, сюди ж приїхали перший секретар ЦК Компартiї України В.В. Щербицький, голова уряду республiки О.П. Ляшко, iншi керiвники. Незабаром у примiщеннi Чорнобильського мiськкому партiї, де розмiстився штаб з лiквiдацiї наслiдкiв аварiї, вiдбулось засiдання Урядової комiсiї РМ СРСР, на якому вченi вперше заявили, що у зруйнованому реакторi продовжуються некерованi процеси, якi можуть призвести до нового, цього разу вже ядерного вибуху. Тодi вперше прозвучало, а згодом узвичаїлось поняття "тридцятикiлометрова зона вiдчуження". Правда, тодi, на засiданнi, про цю зону говорилось жорсткiше - як про зону суцiльного враження. Тодi ж було прийнято рiшення про негайну евакуацiю всього населення з цiєї зони.

...Лихо всiх заскочило зненацька. Ми - треба сказати вiдверто - не були готовi до випробувань, якi звалились на нас. Траплялась i розгубленiсть, особливо спочатку. Це все одно, що неочiкуваний початок вiйни.

Ми, члени комiсiї, повторюю, переважно не фахiвцi з атомної енергетики, приймаючи рiшення, у всьому покладалися на думки i висновки учених - перш за все академiкiв В.О. Легасова, Є.П. Велiхова та iнших. За їхнiми даними, вже 2 травня температура у розкуроченому реакторi наближалась до 1440°С. Через кiлька днiв ця цифра збiльшилась ще на тисячу. Критичний показник, за якого могло трапитись найстрашнiше, - 2770°С. Таким чином, до вибуху залишалось два днi. Про те, що така можливiсть не виключалась, свiдчило i багато побiчних фактiв. Зокрема, якщо до 4 травня члени нашої комiсiї ночували на станцiї далекого космiчного зв'язку (це зовсiм недалеко вiд ЧАЕС), то надалi нас перевели до райцентру Iванкiв. А втiм, якби, не дай Бог, стався вибух, - i ця мiра застереження нас би не врятувала: зона ураження охопила б значну територiю Захiдної Європи. Так що всi ужитi заходи, в тому числi й iнтенсивне вiдкачування води з-пiд реактора, зберегли не тiльки Україну... Лише напередоднi Дня Перемоги ми дiзнались, що ядерний вибух вiдвернуто остаточно.

Звичайно ж, головна заслуга у запобiганнi вибуху належить Валерiю Олександровичу Легасову. Саме вiн приймав усi найважливiшi рiшення, спрямованi на те, щоб не допустити найжахливiшої трагедiї. I дуже шкода, що ця мудра й мужня людина так трагiчно пiшла з життя...

У двадцятих числах травня 1986 р. я був присутнiй на засiданнi вченої ради Iнституту атомної енергiї iм. Курчатова, де якраз розглядались причини катастрофи на ЧАЕС. Вже тодi Легасов публiчно заявив, що, не знiмаючи вини з персоналу станцiї i перш за все з її керiвництва, вiн вважає, що лихо було запрограмовано самою конструкцiєю реактора. Це була дуже смiлива заява, яка викликала обурення впливових учених, причетних до створення цього типу атомних станцiй. Трохи пiзнiше в конфiденцiйнiй розмовi Легасов сказав менi: "Вiталiю Андрiйовичу, мене будуть переслiдувати. Адже про те, що в Чорнобильськiй аварiї є вина й конструкторiв, я пишу в актi". Сталось так, як вiн передбачав. Проте врештi-решт недосконалiсть конструкцiї реакторiв, якi використовували на ЧАЕС, було визнано офiцiйно. Однак тодi керiвництво країни не захистило В.О. Легасова як слiд, його подвиг, по сутi, було замовчано. Безумовно, на самопочуттi академiка вiдбились i величезнi дози радiацiї, отриманi ним пiд час проведення рятувальних робiт. Словом, нерви не витримали...

Чим конкретно займались члени комiсiї? Буквально всiм. Перед тим, як прийняти вiдповiдальне рiшення, всебiчно вивчали питання, вислуховували рекомендацiї спецiалiстiв, радились, iнформували Москву та Київ, вiдстоювали свої позицiї, часом дуже жорстко. Треба - самi їхали на станцiю або сiдали у вертольот, щоб облетiти район лиха i подивитись, що робиться.

Чи страшно було кружляти над уламками реактора, з якого високо в небо пiднiмався гарячий пар, що нiс сотнi, а то й тисячi рентгенiв? Це питання неодноразово ставили менi потiм i рiднi, i друзi. На вiйнi завжди страшно... Правда, до небезпек людина звикає швидко.

Вечорами Силаєв (який заступив Щербину на посту голови Урядової комiсiї РМ СРСР), Легасов, Велiхов, заступник голови Комiтету з ядерної безпеки Сидоренко, я та iншi збирались разом i тут же вирiшували всi питання, що виникали, - з будiвництва, поставок, транспорту, забезпечення лiквiдаторiв, планували обсяги робiт на завтра. Потiм я по прямому зв'язку "ВЧ" дзвонив до Києва головi Держпостачання республiки П.I. Мостовому або його заступникам: потрiбне те-то й те-то, в таких-то кiлькостях. Скажiмо, iнертний газ, свинець, цемент, труби... На ранок все це, як правило, вже було на пiдходах до Чорнобиля.

Особливо хочу пiдкреслити ту пунктуальнiсть та оперативнiсть, з якою виконувались усi нашi замовлення. Нiяких зайвих папiрцiв, нiякої тяганини, нiяких бюрократичних рогаток... Протягом кiлькох годин у будь-якiй точцi Союзу вiдвантажувалось усе, що було потрiбно. Якби трапилась, не дай Боже, подiбна катастрофа сьогоднi в якiй-небудь з республiк колишнього Радянського Союзу, вибратись з неї було б дуже нелегко.

...Обстановка потребувала цiлодобової роботи транспорту. Мали завезти сотнi тисяч тонн всiляких вантажiв - металоконструкцiй, будiвничої технiки, матерiалiв, пального, продуктiв, одягу... Машини були, а от досвiдчених водiїв постiйно не вистачало. Я запропонував Силаєву погодити з урядом країни питання про призив до армiї водiїв iз числа запасникiв. Iдею цю швидко пiдтримали, i вантажi пiшли до нас неперервним потоком.

Аж тут постала ще одна проблема. Всi цi поставки направлялись у зону через Київ. Легасов, Велiхов та командувач хiмiчними вiйськами, нинi вже покiйний генерал Пiкапов, попередили мене: цього робити не можна. Пройде якийсь час, i ми натаскаємо на колесах в мiсто стiльки радiоактивного пилу, що його доведеться оголошувати "брудним". Як бути? Може, доставляти вантажi водним шляхом? Прикинули, пiдрахували - здається, виходить. З розумними доводами учених вiдразу ж погодились Щербицький i Рижков. А от Силаєв - проти. Його зрозумiти, звичайно, можна: транспортний конвеєр Бровари - Чорнобиль налагоджений. Якщо вiдмовитись вiд нього, все доведеться починати спочатку. Ось тiльки образливо, що Iван Степанович зовсiм не враховував небезпеку, на яку у випадку нашої згоди з його доказами прирiкав столицю України...

Телефоную вночi до квартири начальника Укррiчфлоту Славова: "Миколо Антоновичу, завтра зранку налагоджуй свої судна!" I скоро всi головнi вантажi йшли до Чорнобиля по Днiпру.

Ми знаходились у зонi до 17 травня. Потiм нас замiнили. Зiзнаюсь: в останнi днi всi вже ледь тримались на ногах.

Здавши свiй пост С.I. Гуренковi, я одразу ж пiшов до В.В. Щербицького. Крiм Володимира Васильовича, в його кабiнетi був тодiшнiй другий секретар ЦК О.А. Титаренко. Я доповiв їм у всiх подробицях про все, що дiзнався i побачив у Чорнобилi за пiвмiсяця перебування там, хоча це не можна назвати доповiддю. Була максимально вiдверта i довiрча розмова людей, глибоко вражених страшною бiдою, що звалилась на країну, i готових зробити все вiд них залежне, щоб хоч як-небудь цю бiду пом'якшити. Мої спiвбесiдники повiдомили, що позитивно зреагували на рекомендацiї вчених - вивезти на лiто з Києва дiтей i продовжити шкiльнi канiкули. Як вiдомо, цю iдею було втiлено в життя.

...Повернувшись iз ЦК додому, я вiдразу ж завалився в лiжко i проспав майже двi доби...

...Свiдком того, як з'явилось розпорядження щодо проведення у Києвi першотравневої демонстрацiї, я не був. Проте з вуст очевидцiв чув, що з самого початку на засiданнi Полiтбюро було прийнято рiшення демонстрацiю не проводити: нащо зайвий раз ризикувати здоров'ям людей. Про це Щербицький нiбито особисто повiдомив Горбачова. Однак того подiбний поворот подiй явно не влаштовував. Вiн звинуватив Володимира Васильовича у надмiрнiй панiцi i вимагав демонстрацiю все ж провести. Навiть нiбито роздратовано кинув таку фразу: "Не проведете ви - проведуть iншi!" I поклав трубку. Тодi Щербицький i заявив: "Якщо вже виводимо людей на демонстрацiю, всi ми, керiвники, зобов'язанi з'явитись туди зi своїми сiм'ями й дiтьми". I привiв iз собою на трибуну онука...

...У першi днi пiсля аварiї навiть ми, члени Урядової комiсiї РМ СРСР, знали не всю правду. I не тому, що хтось її вiд нас приховував. Повної iнформацiї тодi просто не було. Адже об'єктами дiї радiацiї стали величезнi територiї, причому лягла вона на землю "плямами". I щоб з'ясувати повнiстю картину бiди, потрiбен був час, потрiбно було багато фахiвцiв, дозиметричних приборiв. Тому використовувалась тактика вибiркової перевiрки рiвня радiацiйного забруднення. Слiдкували навiть за тим, куди дме вiтер...

Що робиться у Прип'ятi, Чорнобилi та круг них, стало ясно порiвняно швидко. Тому й було прийнято рiшення про 30-кiлометрову зону i безумовну евакуацiю з неї всього населення. На це, як вiдомо, кинули всi сили. Щодо iнших районiв, у тому числi й Києва... Основний фон створювали тут радiоактивний йод та iншi короткоiснуючi елементи. I це було непорiвнянно з тим, що ми бачили в тiй самiй 30-кiлометровiй зонi, де потрiбно було у прямому розумiннi рятувати людей...

Секретна iнформацiя, звичайно, була. Я й тепер не впевнений, що всю її потрiбно було розголошувати. Адже в таких ситуацiях страшнiша за все панiка. Уявiть, що вiдбувалося б у тримiльйонному Києвi, якби хтось оголосив, що на станцiї можливий ядерний вибух. Звiдси i так цiлодобово йшли додатковi поїзди, вивозили у першу чергу дiтей, матерiв-годувальниць... Не виключено, звичайно, що дехто, хто мав доступ до закритої iнформацiї, скористався нею - попiклувався про евакуацiю родини, але моя сiм'я залишалась у Києвi. I я, повернувшись iз Чорнобиля, незважаючи на недобре самопочуття, навiть думки не припустив, щоб кудись їхати: так само жив у Києвi й продовжував працювати..."

Подiбно до фронтовикiв Великої Вiтчизняної вiйни, фронтовики Чорнобиля - так хочеться назвати людей, якi боролися з радiацiєю, що вирвалась з-пiд контролю, - працювали на межi своїх можливостей, їхня самовiддана праця, термiнова рiзнобiчна допомога всiєї країни допомогли уникнути подальшого непередбаченого трагiчного розвитку наслiдкiв аварiї. У 1986-1991 рр. прямi витрати iз союзного та республiканських бюджетiв України, Бiлорусiї та Росiйської Федерацiї на роботи у 30-кiлометровiй зонi й кошти, виплаченi постраждалим, становили 25 млрд.крб. (Десять рокiв пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС//Нацiональна доповiдь України. 1996 рiк. - Київ: Мiнчорнобиль, 1996. - С.11). З перших днiв робилось усе, щоб забезпечити "лiквiдаторiв" усiм необхiдним. Для всiх 25-30 тис. працюючих у 30 кiлометровiй зонi людей було органiзоване безкоштовне висококалорiйне триразове харчування з чистих продуктiв, що привозили з областей, не забруднених радiацiєю. Пiдлога в головнiй їдальнi на 4000 мiсць, термiново обладнанiй у величезному примiщеннi Чорнобильської авторемонтної станцiї, через радiацiйне забруднення замiнювалась кожнi десять днiв. Тут же харчувались члени Урядової комiсiї, якi жили у вiйськовому мiстечку пiд Чорнобилем. У iнших мiсцях зони працювали польовi армiйськi кухнi.

Розробку стратегiї i тактики приборкання радiацiї, що залишилась у реакторi та вирвалась iз залiзобетонної будiвлi, взяла на себе наука. Тiльки вона могла визначити характер ядерних процесiв, що вiдбувались у реакторi, обгрунтувати, що робити, спрогнозувати темпи розповзання радiацiї у повiтрi, землi та водi, розробити методи та засоби зменшення небезпеки для здоров'я людей. Урядова комiсiя РМ СРСР залучила до робiт з лiквiдацiї наслiдкiв аварiї кращих фахiвцiв з багатьох колективiв Радянського Союзу.

Її головним завданням стала боротьба з наслiдками аварiї безпосередньо на самiй станцiї та у прилеглiй до неї 30-кiлометровiй зонi. Однак за межами 30-кiлометрової зони на забруднених територiях Бiлорусiї, України i Росiї також виникло багато найскладнiших проблем, якi потребували негайного розв'язання.

Україна вiдчула на собi основнi наслiдки вибуху. Радiацiя забруднила майже десяту частину територiї республiки з населенням у кiлька мiльйонiв осiб. Понад 100 тис. осiб потребували термiнового переселення на чистi територiї. Сильного радiацiйного забруднення зазнало Київське море, що ставило пiд загрозу не лише жителiв Києва, а й Днiпровського басейну. Ситуацiя ускладнювалась абсолютною непiдготовленiстю населення до умов швидкого розповсюдження радiацiї. Уряд УРСР на чолi з головою РМ України О.П. Ляшком забезпечив термiнову евакуацiю населення м. Прип'ять. 27 квiтня за кiлька годин з нього було вивезено 45 тис. осiб.

З травня було створено оперативну групу Полiтбюро ЦК КПУ на чолi з О.П. Ляшком. Того ж дня було проведене її перше засiдання. Вiд АН УРСР у ньому (а потiм й у всiх iнших) брав участь президент НАН України академiк Б.Є. Патон. До роботи з мiнiмiзування наслiдкiв аварiї було залучено всi мiнiстерства та вiдомства України. Постiйно на мiсцi аварiї перебував один iз заступникiв голови Ради Мiнiстрiв республiки.

Евакуацiя населення продовжувалась до 7 травня 1986 р. За цей час було евакуйовано 92 тис. осiб. Впродовж цього перiоду було вивезено 66 тис. голiв худоби.

У подальшому на пiдставi даних оцiнки радiацiйної обстановки по iзолiнiї 5 мР/год були вiдселенi жителi 30-кiлометрової зони, її було обгороджено, влаштовано контрольно-пропускнi пункти iз санiтарною обробкою технiки. Таким чином, доступ у найзабрудненiшу зону був закритий.

Для надання медичної допомоги на маршрутах евакуацiї та в районах розселення було залучено понад 2 тис. лiкарiв, 2,5 тис. середнiх медичних працiвникiв, переведено на цiлодобове чергування медичнi установи.

Евакуйоване населення у першi днi безкоштовно забезпечувалось одягом та постiльними речами, харчуванням. Було надано одноразову грошову допомогу, виплачено компенсацiю за залишенi будинки та майно. Всього на це було витрачено понад 1 млрд. крб.

Вже до листопада 1986 р. всi сiм'ї було забезпечено упорядкованим помешканням та роботою. Паралельно для колективу Чорнобильської АЕС та спецiалiстiв, якi працювали у зонi вiдселення, за участю будiвельних колективiв iнших республiк було побудоване сучасне мiсто енергетикiв Славутич.

Цiлодобово працювали обмивочнi пункти i станцiї знезараження одягу. Найкращi санаторiї, профiлакторiї та пансiонати, пiонерськi табори на березi Чорного моря, починаючи iз славнозвiсного "Артека", влiтку 1986 р. було надано у розпорядження дiтей, вагiтних жiнок та матерiв з немовлятами. Всього було оздоровлено понад 200 тис. школярiв i понад 300 тис. матерiв з дiтьми.

Значну частину з них з 9 по 18 травня було вiдправлено у санаторiї та будинки вiдпочинку Росiї (Краснодарський i Ставропольський краї), Азербайджану, Грузiї, для чого було задiяно 30 пасажирських поїздiв (кожен на 2 тис. пасажирiв), наданих Мiнiстерством шляхiв сполучення СРСР. Протягом десяти дiб з київського вокзалу кожнi двi години вiдходили поїзди до Краснодара, Сiмферополя, Баку, Тбiлiсi.

Для придавлення пилу було побудовано та капiтально вiдремонтовано близько тисячi кiлометрiв автомобiльних дорiг з твердим покриттям, заасфальтовано 40 млн. м2 територiї.

З травня 1986 р. було розпочато заходи з дезактивацiї 129 населених пунктiв. Дезактивовано 7,5 тис. будинкiв i примiщень, очищено i дообладнано 25 тис. криниць, знято i вивезено 540 тис. м3 зараженого _рунту, проведено санiтарне очищення територiї на 1,5 млн. м2.

У нижнiй течiї р. Прип'ять i Київському водосховищi було побудовано i введено в експлуатацiю 131 гiдротехнiчну споруду типу фiльтрувальних i глухих дамб загальною довжиною близько 18 км, якi перешкоджали виносу радiоактивних речовин з найзабрудненiшої територiї, споруджено 4 доннi пастки та 5 пiдводних дамб. При цьому виконано земельних робiт загальним обсягом понад 5 млн. м3. За оцiнками спецiалiстiв, комплекс водоохоронних заходiв дав змогу знизити забруднення у гирлi р. Прип'ять i Київському водосховищi у 5-7 разiв.

Було здiйснено ряд додаткових заходiв зi створення резервного водопостачання на випадок погiршення якостi питної води. У Києвi та iнших мiстах нижче за течiєю Днiпра пробурено додатково близько 1000 артезiанських свердловин, прокладено 1,2 тис. км водоводiв i водопровiдних мереж.

На всiх водопроводах, що використовують днiпровську воду, було перезаряджено фiльтри водопровiдних споруд з використанням вуглецю та цеолiту. Виконанi водоохороннi заходи, будiвництво водопроводiв вiд пiдземних джерел дали змогу забезпечити потреби населення i народного господарства якiсною питною водою. Рiвень радiоактивного забруднення її навiть у найнапруженiший перiод не перевищував допустимих нормативiв.

На головних маршрутах, що ведуть до Києва, i у примiськiй зонi мiста було органiзовано 19 станцiйних постiв ДАI з дозиметричним контролем, розгорнуто 11 станцiй знезараження технiки, 31 санiтарно-обмивочний пункт, на яких щодобово контролювалось до 40 тис. одиниць транспорту i оброблялось 200-300 автомашин, проходило санiтарну обробку до 10 тис. населення.

Спiвробiтники Академiї наук України на Чорнобильськiй атомнiй станцiї, травень 1986 р.

Було органiзовано оперативний дозиметричний контроль на територiї всiєї України. До цього було залучено санепiдемстанцiї, гiдрометеослужби, ветеринарнi, агрохiмiчнi та iншi лабораторiї, якi здiйснювали постiйний контроль об'єктiв навколишнього середовища, сiльгосппродукцiї та продуктiв харчування. Всього було задiяно 1130 установ, 3 республiканських центри i близько 15 тис. постiв радiацiйного спостереження. Для прискорення вiдбору й аналiзу проб було створено 94 пересувнi лабораторiї.

У короткий термiн було побудовано швидкiсну 40-кiлометрову шосейну дорогу i рiчковий порт у Чорнобилi. Це у комплексi з iншими заходами дало змогу вже у жовтнi-листопадi 1986 р. поновити роботу 1-го, 2-го, а у квiтнi 1987 р. 3-го блокiв АЕС.

(Наведенi вище вiдомостi про заходи з лiквiдацiї наслiдкiв аварiї в Українi - лише частина того, що було здiйснено завдяки величезнiй i напруженiй органiзацiйнiй роботi уряду та оперативної групи ЦК КПУ у 1986-1987 рр.)

З перших днiв уряд республiки i оперативна група Полiтбюро ЦК КПУ працювали у контактi з Академiєю наук УРСР. Цi пам'ятнi днi та мiсяцi, а також наступнi роки переконливо продемонстрували визначальну роль високорозвиненої науки у вирiшеннi найскладнiших проблем, у тому числi ранiше не вiдомих та таких, що загрожують iснуванню людей. Накопичений в Академiї могутнiй i рiзнобiчний науковий потенцiал, багаторiчнi зусилля учених Академiї та її президента академiка Б.Є. Патона з розвитку ядерної фiзики, кiбернетики, нових спецiальних роздiлiв хiмiї, радiацiйної бiологiї та медицини тощо послужили науковою базою при виборi й здiйсненнi надтермiнових заходiв, необхiдних для порятунку здоров'я мiльйонiв людей i екологiчної обстановки у столицi й в Українi загалом.

Академiя наук УРСР, її президент, термiново створена комiсiя Президiї АН УРСР з лiквiдацiї наслiдкiв аварiї, тисячi працюючих в Академiї вчених, iнженерiв, лаборантiв з перших днiв надтяжкого випробування разом з керiвництвом республiки, мiнiстерствами, вiдомствами та iншими органiзацiями професiйно та самовiддано стали допомагати Українi подолати чорнобильське лихо.

Роздiл з книги чл.кор. НАН України Б.М.Малиновського
"Академiя наук в днi чорнобильскої трагедiї"
Київ, "Укртелеком", 2001
©Б.М.Малиновський,
©Художнє оформлення ВАТ "Укртелеком"