English      Русский

"Як сорок перший рiк"

Б.М.Малиновський


Про роботу, яку виконали спiвробiтники Академiї наук УРСР з лiквiдацiї чорнобильського лиха якi-небудь публiкацiї в засобах масової iнформацiї, практично, вiдсутнi - головним було не слово, а справа, робота. А вона, у багатьох випадках, межувала з iстинним героїзмом, порiвнянним з тим, що проявлявся в роки Великої Вiтчизняної вiйни. Тому можна навести чимало прикладiв.

У "чорнобильському" архiвi АН України зберiгся унiкальний документ - записка Б.Є.Патона, що визначає найскладнiшi проблеми перших, найбiльш трагiчних тижнiв, написана, судячи з усього, пiд час одного з перших вiдвiдин Чорнобиля.

Записка Б.Є.Патона

Завжди виключно акуратний вiн пише записку квапливо, скорочуючи слова - потрiбно економити кожну хвилину, ситуацiя змiнюється дуже швидко i непередбачувано, слiд негайно приступати до справи.

За лiто Б.Є.Патон тричi виїжджав до Чорнобиля, щоб самому розiбратися в обстановцi безпосередньо на мiсцi аварiї i узгодити дiї Академiї з Урядовою комiсiєю РМ СРСР. Двiчi, разом з В.I.Трефiловим, з вертольота оглядав ЧАЕС. Побачене буквально вражало масштабами руйнувань. Обом особливо пам'ятне 12 травня, коли вертолiт на висотi не бiльше 150 метрiв кружляв над станцiєю, а в кратерi реактора, заповненому спеченою лавою i засипаному спецiальними сумiшами, ще бушувала смертельна радiацiя - десятки тисяч рентген на годину! Запам'яталися зруйнований вибухом блок, завали навколо нього з палива та викинутих вибухом конструкцiй, лiвий берег рiчки Прип'ять, покритий чорними плямами викинутого графiту i палива, мiсто Прип'ять, з його безлюдними вулицями, на яких виднiлися автомашини, дитячi коляски, мотоцикли та iнше майно, залишене жителями.

Намагаючись оцiнити площу забруднень, облетiли ЧАЕС кiлька разiв. Коли вертолiт приземлився в Жулянах, з'ясувалося, що в поспiху авiатори забули покласти на пiдлогу кабiни свинцевий килимок. "Це було останнiм потрясiнням вiд нашого польоту", - сказав автору В.I.Трефiлов.

Члени Оперативної комiсiї, ряд спiвробiтникiв Президiї НАН України, керiвники багатьох iнститутiв багаторазово виїжджали в Чорнобиль для конкретного керiвництва i допомоги направленним в 30 кiлометрову зону учасникам робiт. Влiтку 1986 року в зонi активно трудилися понад пiвтисячi спiвробiтникiв Академiї i десятки тисяч працювали безпосередньо в iнститутах, вирiшуючи в небувало короткi термiни найскладнiшi проблеми, поставленi перед наукою Чорнобильської бiдою.

* * *

6 травня 1986 року закiнчилась пожежа на зруйнованому блоцi ЧАЕС, i постало завдання вивчення радiацiйних полiв навколо зруйнованого блоку. 7 травня в Iнститутi ядерних дослiджень була сформована група спiвробiтникiв для цiєї роботи.

Прибувши до Чорнобиля, група отримала наступнi завдання вiд Урядової комiсiї РМ СРСР:

- провести дозиметричну розвiдку навколо четвертого блоку ЧАЕС;

- визначити стан зруйнованого реактора: чи вiдбувається в реакторi ланцюгова реакцiя подiлу; чи можливий проплав всiх бетонних перекриттiв, що знаходяться пiд реактором i вiрогiднiсть попадання величезної маси радiоактивних речовин у пiдземнi води.

Iснуюча в той час в Чорнобилi пересувна апаратура не дозволяла вимiрювати потужнiсть g-випромiнювання вище 500 рентген/годину. Буквально за добу силами спiвробiтникiв Iнституту ядерних дослiджень та Iнституту електродинамiки була створена апаратура з дiапазоном вимiрювань 10000 рентген/годину, до того ж живиться вiд бортової електромережi бронетранспортера. Цi вимiри були вкрай важливi для визначення шляхiв бiльш безпечного пiдходу до зруйнованого реактору.

Вiд Iнституту ядерних дослiджень АН України безпосередню участь в "розвiдцi" брали В.I.Гаврилюк, А.А.Ключников, В.Н.Шевель, П.М.Музалев, вiд Iнституту фiзики АН України - В.I.Шаховцов. Учасник "вилазки" Павло Миколайович Музалев запам'ятав, що по дорозi до блоку, яка проходила через "рудий лiс" (що став таким вiд радiацiйного опiку) цифровий дозиметр В.Н.Шевеля, розрахований на вимiрювання сотень мiлiрентген, став "захлинатися" - i це в закритому свинцевою бронею бронетранспортерi! Залишається тiльки припускати, яке опромiнення отримали шофери автобусiв, що стояли в цiй зонi кiлька годин, чекаючи розпорядження на вивезення населення з Прип'ятi!

З великими перешкодами через розкиданi будматерiали, зруйнованi бетоннi плити, покрученi сталевi балки дiсталися до стiни зруйнованого блоку.

Керiвник "вилазки" заступник директора Iнституту ядерних дослiджень АН УРСР В.I.Гаврилюк згадує:

"До бронетранспортеру були прикрiпленi котушки з намотаним на них кiлометровим тросом i закрiпленими на ньому дозиметрами. Трос треба було розмотати в районах особливо високої радiацiї навколо четвертого блоку.

Пiд'їхали до станцiї. Дивимося на зруйнований гiгантський блок. Навколо нi душi, тiльки якийсь легкий струмiнь пiднiмається з утроби реактора. Картина досить моторошна. Треба б розглянути трохи краще, але потрiбно поспiшати. П.М.Музалев вилiз на борт транспортера i скинув кiнець троса з якорем на землю. Бронетранспортер рушив. Розмотуємо трос з дозиметрами. Вони повиннi залишитися в зонi радiацiї кiлька годин - це дозволить отримати бiльш точну iнформацiю. Завершивши роботу, їдемо в мiсто Прип'ять - там набагато менше радiоактивний фон.

Прип'ять. Пустельнi вулицi, мертве мiсто. В'їжджаємо в один з дворiв. На мотузках сушиться бiлизна, залишена господарями. Стоїть з вiдкритими дверцятами чиясь "Волга", поруч новiсiнький мотоцикл. Вилiзли на броню машини i мовчки стоїмо. Через деякий час навколо бронетранспортера збираються кiлька кiшок, вони нявкають - напевно просять поїсти. Вдалинi стоїть собака i не наважується пiдiйти. Пiд'їжджає iнший бронетранспортер з мiлiцiонерами. З'ясувавши, для чого ми тут, вони виїжджають.

Повертаємося знову до четвертого блоку. Змотуємо трос i виявляємо, що багато контейнерiв з дозиметрами в результатi тертя об асфальт вiдкрилися, дозиметри випали. А.А.Ключников, керiвник СКБ iнституту, яке розробило дозиметри, вискочив з машини i пiдiбрав тi, що були поблизу. Його вiдчайдушний вчинок допомiг визначити, нехай частково, радiацiйну обстановку поблизу реактора. Цей випадок став хорошим уроком: потрiбно бiльш продумано i ретельно готуватися до роботи в зонi аварiї. За нiч у Києвi були розробленi i виготовленi новi контейнери. На наступний день вимiрювання повторили. На цей раз вдало. Судячи з них, є мiсця з бiльш низькою радiацiєю. Крiм того, вимiрювання показали: ланцюгової реакцiї в паливi поки не вiдбувається".

Залишається додати, що коли бронетранспортер пiд час об'їзду територiї зачепився за вкопаний в землю дротяний джгут, В.I.Гаврилюк виявив неабияку мужнiсть, - вискочивши з машини насилу звiльнив колесо вiд сталевий петлi, що захлеснула його. На щастя, зупинка сталася там, де рiвень радiацiї був слабшим. I все-таки це були сотнi рентген...

Урядова комiсiя оголосила всiм учасникам "вилазки" подяку. Але це був лише початок.

Паралельно та ж група проводила пiдготовку до вимiрювання параметрiв зруйнованого реактора. Як найбiльш прийнятний варiант була обрана установка необхiдних датчикiв на стелi басейну - барбатера, що знаходиться пiд основою власне реактора. Для установки реєструючої апаратури були обранi примiщення блочного щита управлiння реакторного блоку №3. Роботи проводилися в неймовiрно важких умовах: високi радiоактивнi поля, температура мiсцями досягала 60-70°С; абсолютна темрява, вiдсутнiсть нормальних схем розташування вузлiв комунiкацiї. У другiй половинi травня 1986 року в басейнi - барбатерi були встановленi датчики теплового потоку, температури, нейтронного потоку i g випромiнювання.

На основi отриманих експериментальних даних було пiдтверджено, що у всьому обсязi реактора немає нiякої локальної ланцюгової реакцiї. Результати вимiрювань про динамiку теплового поля i температури, дозволили провести розрахунки, якi показали, що проплавлення всiх бетонних бар'єрiв на шляху до пiдземних вод неможливо.

Про найважчi днi роботи фiзикiв розповiдає В.I.Гаврилюк.

"26 травня голова Урядової комiсiї заступник голови РМ СРСР Л.А.Воронiн за рекомендацiєю В.А.Легасова доручив фахiвцям Iнституту ядерних дослiджень АН УРСР встановити безпосередньо пiд центральною частиною реактора четвертого блоку датчики потужностi гамма-випромiнювання, iнтенсивностi нейтронного випромiнювання та теплового потоку з метою бiльш точного визначення стану зруйнованого вибухом блоку. Складна апаратура була розроблена за три доби! Добровольцiв для її установки на АЕС виявилося в кiлька разiв бiльше, нiж було потрiбно. Вiдiбрали найбiльш фiзично мiцних, що мають необхiднi знання та навички, всього тринадцять чоловiк, i виїхали в Чорнобиль.

Вранцi 30 травня приступили до роботи. Довелося тягнути на собi понад тонну вантажу. Якщо врахувати, що до мiсця установки треба було добиратися через примiщення 1-го i 2-го енергоблоку, що система лiфтiв не працювала, а перепади по висотi - на майже кiлометровiй дорозi - становили тридцять метрiв i доводилося багато разiв, часто в темрявi, пiднiматися i опускатися по сходах, то можна уявити, як важко група дiсталася до вихiдного плацдарму - примiщення 3-го блоку зi щитом управлiння. Залишивши реєструючу апаратуру, почали прокладку кабелiв до четвертого реактора. Частина групи затрималася бiля щита, щоб встановити реєструючий блок, решта рушили далi. Нехитра справа - прокласти кабель. Але не в умовах високого радiацiйного фону, коли доводилося пролазити через спецiально вирiзанi люки при переходi з одних примiщень в iншi, пiднiматися то вгору, то вниз, освiтлюючи шлях лiхтарем.

Нарештi дотягли кабелi до бетонної стiни, за якою знаходилася центральна частина бунтiвного реактора. У стiнi вирiзаний вузький отвiр, за ним - порожнеча, обрив на вiсiм метрiв вниз... Першими по мотузцi, захопивши для установки датчики спустилися двоє: спiвробiтник АЕС В.Л.Прянiшнiков i спiвробiтник Iнституту ядерних дослiджень В.Н.Шевель. Перебувати довго пiд реактором було неможливо. Їх змiнювали iншi: I.А.Дурицький, С.Е.Беренбейн, Ю.Л.Цоглiн, А.В.Нiконов, В.С.Федун, Н.Г.Соколов ".

Наймолодшому, В.С.Федуну, йшов двадцять п'ятий рiк. Їх керiвнику - В.I.Гаврилюку - сорок сьомий. Розумiючи всю вiдповiдальнiсть операцiї, трудилися чiтко, швидко i натхненно. "Страху не було, - згадував пiзнiше В.I.Гаврилюк. - Хороша пiдготовка до операцiї, чiтке знання радiацiйної обстановки, яка щосекунди видавалася дозиметристами Шевелем i Соколовим, дозволили звести до мiнiмуму опромiнення спiвробiтникiв групи. Повертаючись, думали про одне: чи працюють встановленi датчики".

Бiля щита управлiння 3-го блоку реєструюча апаратура вже була встановлена. Включили її i полегшено зiтхнули: працює! Йшла перша година ночi. Через пiвгодини, повернувшись до Чорнобиля, В.I.Гаврилюк доповiв Л.А.Воронiну i академiку Е.П.Велiхову, що з нетерпiнням чекали результату, про виконання завдання. Всiм учасникам цiєї складної операцiї Урядова комiсiя оголосила подяку. В.I.Гаврилюк, що чiтко i безстрашно керував цiєю вiдповiдальною операцiєю, був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Так закiнчився травневий найважчий i найвiдповiдальнiший перiод лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на 4-му блоцi ЧАЕС для вчених Iнституту ядерних дослiджень Академiї наук України.

Уривок з книги чл.кор. НАН України Б.М.Малиновського
"Академiя наук в днi чорнобильскої трагедiї"