Русский      English

Унiкальний "Iмпульс"
Важкий початок
Перший успiх
Вимушенi рiшення
Повернення у системотехнiку
Немає бiди без добра!
Нове поколiння засобiв системотехнiки
На вершинi
В.В.Рєзанова про НВО "Iмпульс"
Iлюстрацiї   Додатковi матерiали

Розповiдь В.В.Рєзанова про формування колективу НВО "Iмпульс"

"Моя поява у Сєверодонецьку пов'язана з тим, що у п'ятдесятьох кiлометрах вiд нього знаходиться моя батькiвщина м. Старобельськ, де тодi жили мої батьки. Тому, коли з'явилася можливiсть вибору - Київ або Сєверодонецьк, я вибрав останнiй. Батькам я всiм зобов'язаний. Батько Рєзанов Василь Андрiйович, залишившись сиротою, почав працювати з 8 рокiв у приватному кiнотеатрi, коли фiльмiв ще не було, а були "стрiчки" для дивування публiки картинками, що рухаються. Вiн був ходячою iсторiєю кiно i пiшов на пенсiю директором кiнотеатру. На його весiллi у 1924 р. загорiлася перша у повiтi електрична лампочка. З 1925 р. вiн займався радiоаматорством i залишався таким до останнiх днiв. I все це у режимi самоучки. Тому я з раннього дитинства стикався з технiкою тих рокiв. Коли менi було 10 рокiв я зiбрав свiй перший детекторний приймач i вже непогано розбирався у радiоаматорськiй електронiцi. Батько дуже хотiв щоб його дiти стали радiоiнженерами. Тому незважаючи на те, що почалася вiйна i батько був на фронтi, моя старша сестра, вiдмiнно закiнчивши школу, поступила у 1944 р. на радiофакультет Московського енергетичного iнституту, проклавши туди дорогу i менi.

У голодний 1945 рiк моя радiоаматорська практика допомогла вижити всiй нашiй родинi. Я навчився переробляти трофейнi радiоприймачi на радянськi радiолампи, що давало певний заробiток. Школу закiнчив у 1947 роцi i мав намiр вступити на радiофак Московського енергетичного iнституту (МЕI). Але це було не просто - понад 15 чоловiк претендували на одне мiсце, причому 10 iз них були колишнiми фронтовиками. Тому менi довелося чотири роки вчитися на факультетi електрифiкацiї промисловостi i транспорту. Повернутися до електронiки допомiг випадок. Це були часи, коли кiбернетика була пiд забороною. Директором МЕI у той час була Валерiя Олексiївна Голубцова, дружина Г.Маленкова - другої людини пiсля Сталiна у СРСР. Будучи людиною прогресивною, вона органiзувала у МЕI фiзико-енергетичний факультет (став згодом основою МIФI i МФТI) i спецiальний закритий курс лiчильно-обчислювальної технiки на факультетi електровакуумних приладiв. Цей курс складався iз 2-х груп студентiв, вiдiбраних iз рiзних вузiв Москви. Оскiльки в МЕI я був вiдомий як затятий радiоаматор, мене перевели в одну з груп, в якiй було 14 чоловiк i лекцiї з обчислювальної технiки читали нам такi свiтила як С.О. Лебедєв. Усе це вiдбувалося в умовах надзвичайної таємностi. Це був перший у країнi випуск фахiвцiв iз обчислювальної технiки. Багато хто з них згодом зробмв помiтний внесок у становлення комп'ютерної промисловостi країни. Досить назвати В.В. Пржиялковського - генерального конструктора ЄС ЕОМ.

По закiнченнi МЕI мене направили працювати на Пензенський завод лiчильно-аналiтичних машин. Це був перiод бурхливого розвитку обчислювальної технiки. Крайнiй голод на фахiвцiв дозволяв молодим iнженерам вiдразу займати лiдируючi позицiї у заводськiй iєрархiї. Менi було доручено створення контрольно-випробувальної станцiї для цеху математичних машин. Це у мене вийшло непогано. Тому через рiк мене перевели у Пензенську фiлiю СКБ-245, яка пiд керiвництвом Б.I.Рамеєва розробляла i освоювала обчислювальнi машини серiї "Урал". Але працював я у вiддiлi М.С. Николаєва - незаслужено забутого ентузiаста обчислювальної технiки i гарного органiзатора. У цьому вiддiлi були виконанi розробки ряду аналогових мережевих моделюючих машин i створена цифрова обчислювальна машина для керування електропоїздами. Менi була доручена розробка обчислювальної системи реального часу для розмагнiчування вiйськових кораблiв перед їхнiм виходом на бойовi завдання. Навiть сьогоднi згода на таке завдання, з огляду на дуже стислi строки, виглядає авантюрою. Проте таку систему було побудовано i введено (уже без мене) в експлуатацiю. Це була "темпова" i захоплююча робота. Саме для цiєї системи була розроблена ферит-дiодна елементна база i феритнi запам'ятовуючi пристрої, що потiм стали основою перших розробок у Сєверодонецьку. Пенза у той час була iнкубатором фахiвцiв для комп'ютерної промисловостi країни. Там працювали В.В. Пржиялковський, В.I. Долкарт (став згодом одним з авторiв машин серiї "ВНИЭМ") та iншi. Переїзд iз Пензи у Сєверодонецьк був викликаний особистими мотивами - хотiлося бути ближче до рiдних мiсць. Так я опинився у Лисичанськiй фiлiї СКБ-245.

Наприкiнцi п'ятидесятих рокiв ХХ ст. потрiбно було термiново поповнити кадровий склад фiлiї. Проблема була вирiшена у такий спосiб. Хiмiки дали грошi, а будiвельники стали будувати житло. У деякi роки ми одержували до 200 квартир. Ми оголосили набiр фахiвцiв з усiх великих наукових центрiв країни з гарантiєю цiкавої роботи i наданням житла. Було отримано бiльш 3-х тисяч заяв, iз яких були прийнятi бiля 500. Саме тi спiвробiтники, що першими приїхали у цей перiод, стали кадровим ядром НВО "Iмпульс". Потрiбно сказати, що були i втрати. На другий рiк роботи фiлiї частина фахiвцiв, що прибули у перiод її органiзацiї, виїхали. На початку шiстдесятих рокiв ХХ ст. майже всi начальники вiддiлiв фiлiї були запрошенi до Києва на головнi посади на Київському заводi Обчислювальних керуючих машин (ОКМ - нинi "Електронмаш"), а один з них - В.П. Сергеєв - став головним iнженером цього заводу. Однак, оголошений фiлiєю набiр фахiвцiв дозволив витримати цей страшний удар. Згодом у основу кадрової полiтики "Iмпульсу" була покладена iдея перманентного замiщення кадрового складу за рахунок молодих фахiвцiв. У пiдсумку "Iмпульс" "профiльтрував" через себе понад 2 тисячi чоловiк, у зв'язку з чим практично у будь-якому мiстi колишнього СРСР у нього були "свої" люди.

При формуваннi технiчної полiтики ми, в мiру можливостi, уважно стежили за розробками керуючих машин у iнших органiзацiях. У Києвi в Iнститутi кiбернетики АН УРСР такою була керуюча машина широкого призначення "Днепр", у Москвi машини "МАР" i "МАРС", у Ленiнградi керуюча машина "УМ-1 НХ".

Ми зупинилися на концепцiї багаторiвневого комплексу засобiв керуючої обчислювальної технiки. Доповiдь Б.М.Малиновського на конференцiї у м. Сєверодонецьку в 1960 р. про створення нормального ряду цифрових керуючих машин пiдтвердила правильнiсть нашого вибору. Ця концепцiя у своїй основi залишається незмiнною i дотепер.

Потрiбно сказати, що iсторiя "Iмпульсу" аж нiяк не була безхмарною. Ми постiйно вiдчували свою периферiйну ущербнiсть, почували, що до нас ставляться зневажливо, оскiльки у нас не було вчених iз вiдомими iменами. Згодом, пiсля того, як була доведена наша технiчна i технологiчна спроможнiсть, це переросло у пряму конкурентну боротьбу з не завжди джентльменськими методами. Наприклад, ми розумiли, що незважаючи на наше "хiмiчне походження", наше мiсце - у приладобудуваннi, оскiльки одна хiмiчна галузь не могла достатньою мiрою використати наш потенцiал. Тому, коли хiмiки, без узгодження з нами, залучили нас вiдповiдною постановою уряду до Комiтету хiмiчної промисловостi СРСР, ми доклали неймовiрних зусилль для того, щоб перейти у пiдпорядкування Комiтету по приладобудуванню. Нашому директору А.О.Новохатньому на протязi одного дня вдалося пробитися до приймальнi голови Держплану СРСР, президента Академiї наук СРСР i трьох мiнiстрiв i переконати їх у передачi фiлiї до цього Комiтету. Той, хто хоч трохи знайомий iз державною бюрократичною машиною повною мiрою оцiнить цей "подвиг". Результат його - збереження нашого колективу i напрямкiв його роботи. Втратою було повне припинення фiнансування по лiнiї Комiтету хiмiчної промисловостi. Допомогла у цей момент пропозицiя московського Iнституту проблем керування взяти участь у створеннi системи резервування мiсць на авiалiнiях Аерофлоту. З цього моменту доля "Iмпульсу" стала тiсно пов'язана з цим iнститутом".

Владислав Васильович Рєзанов не випадково написав, що у всьому зобов'язаний батьку. На його прикладi вiн переконався, що опанувати все можна самому i син повторив наочний урок батька, тiльки у значно збiльшеному масштабi.

Комп'ютери для пiдводних човнiв, вiйськових кораблiв, атомних криголамiв